Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » П’ятий номер 📚 - Українською

Читати книгу - "П’ятий номер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "П’ятий номер" автора Валерій Олександрович Шевчук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 88
Перейти на сторінку:
не набридаємо одне одному!..

А я б свого чорта лисого відпустила, – на широкому кістлявому обличчі швагрової з’явилося щось схоже на усміх.

– Бо боїшся за нього, – добродушно сказав Микола. – Не віриш йому до кінця, от і боїшся!

– Та вір вашому братові! – буркітливо озвалася швагрова. Швагро сміявся. Сміх булькав у його грудях.

– Вона в мене ревнива. Це коли б ще там, куди їхать, та й бабів не було…

– Йому тільки баби й у голові! – скоромовкою мовила швагрова. – То надовго ти приїхав?

– Хтозна, – Микола торкнувся кінчиком цигарки вогника сірника. Пихнув димом і відвівся. – Це я у відпустку приїхав.

– Ти там сообрази щось! – сказав швагро, і швагрова, зітхнувши, шумко встала.

– Та сидіть, я до вас на часинку, – спинив її Микола. – Покупаться оце вийшов…

Йшов через галявину похмурий чолов’яга з коровою. Сонце било йому якраз у спину, і від чолов’яги та корови відкидалися на траву довгі потворні тіні. Чолов’яга розвернувся в бік двору, в якому сидів зараз Микола, і вони знову зустрілися поглядами, тримаючи їх зіткнутими, як шаблі, – жоден не хотів відвестися перший. Як того разу біля галявини, не витримав-таки дядько, знову пустив корову пастися, а сам повернувся до двору спиною.

– Це знаєш, чого він ото стоїть? – прошепотіла швагрова. – На підслухи приволочився. То такий, скажу тобі, чоловік, що його треба десятою дорогою обходити.

– Та я не боюсь, – сказав легковажно Микола. – Чи ж бо не отой це, що на зіллі знається?

– Тихше говори, – попередив швагро. – Він оце й є…

Микола засміявся. Коли сміявся, щось хлоп’яче й задерикувате з’являлося на його обличчі. Похмурий чолов’яга тим часом повернувся боком, і вони побачили важкий орлиний профіль.

– Бачу, таки з Ювпаків він, – вже серйозно сказав Микола.

– Таж з того кодла, – мовила швагрова. Їй на руки скочила попеляста кішка, і швагрова почала гладити її спрацьованими, кострубатими руками.

– А де живе? – спроквола спитав Микола.

– Отам, на горі, – відповіла швагрова.

– Може б, ми все-таки випили по чарці? – запропонував швагро.

– Чи ти не чув: чоловік купаться йде. Коли купається, то пить не варто.

– Це вона нам чарки шкодує, – тихо засміявся швагро.

– Та що ти! – відмахнулася швагрова.

– Чарку ми таки вип’ємо, – мовив м’яко Микола. – Прийдемо до вас з Ганею.

– Таж, звісно, приходьте, – сказала швагрова і раптом пригорнула до себе кота: – Ти мій мацюпусенький, ти мій мазунчику!

– Це вашого дуба обламував Сашко? – спитав Микола.

– Е, що там тому дубові? Дуб як стояв, так і стоїть, – швагрова раптом закліпала очима, на які виступили сльози. – Якийсь він той Сашко такий був, що й жалко його.

– Це Степан винуватий, – сказав понуро швагро. – Не поліз би він з ним битися, то, може, й досі жив би…

– Рано чи пізно його зірвало б…

Микола начебто не слухав. Дивився на захід. Не було там ані хмарки. Тремтіло тільки і здригалося велике жовте коло, біля якого пролітав, здається, той-таки кукурудзник, що його він бачив нещодавно над полями.

– Піду скупаюся, – сказав Микола, зводячись. – А то сонце зайде, то й не так весело буде.

– Жарінь така! – відгукнулася швагрова.

Він зиркнув на неї і побачив: на підніссі у неї висіялися дрібні, каламутні краплі. Такі ж краплі висіялися на лобі і в швагра – вони обоє важко дихали.

– Треба буде нам сьогодні ягоди полить, – сказав швагро.

Микола був уже у хвіртці. Ішов просто на похмурого чолов’ягу, і той, побачивши це, стурбувався. Схопив корову за налигача, але Микола вже стояв коло нього і світив добродушною всмішкою.

– Ви б тут корови не пасли, – сказав спокійно.

– А то б чого? – бовкнув похмурий чолов’яга, проймаючи Миколу чорним, гарячим поглядом.

– Та от, бачу, – Микола обдивився навколо, – погана трава тут водиться. Здути може…

Похмурий чолов’яга блимнув на Миколу, а вуста його зсунулися набік. Попустив налигача і вже дивився кудись поверх Миколиної голови так, начебто й не було його тут, а стежив він тільки за ластівками, котрих цілі зграї налетіли сьогодні до води.

1 ... 59 60 61 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «П’ятий номер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "П’ятий номер"