Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Одного разу на Дикому Сході 📚 - Українською

Читати книгу - "Одного разу на Дикому Сході"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Одного разу на Дикому Сході" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 85
Перейти на сторінку:
романтик! Мрійник! Він нічого поганого не робив!

Комісари подивилися один на одного.

— Ти диви, яка історія, — закрутив головою Ліберман. — А чого у нього прізвище Дубківський, а в тебе Бар-Кончалаба?

— Він мамине узяв. Жінки моєї, Фросі Яківни, прізвище. Ми з ним трохи посварилися, ось він і вирішив прізвище змінити. Бар-Кончалаба йому здавалося недостатньо українським, а він книжок перечитав гори й ото патріотом став, мазепинцем. Але то таке, просто він мрійник, мрійник! Врятуйте його! — Бар-Кончалаба цілував чоботи, хапав комісарів за ноги.

— Ганьба! — закричав зненацька Дубківський. — Ти був раб і рабом залишився! Ненавиджу тебе! Ти зрадив маму, зрадив Батьківщину! Ганьба! Не вмів жити достойно, то хоч не заважай мені достойно померти!

— Яка драма! — засміявся Люшков. — Ну добре, закінчуйте цей балет. Нам велетня треба ловити. Значить, так, вкопати стовп, дівку прив’язати до нього. Красуне, коли дам наказ, почнеш співати. Коли велетень прийде, то заспокой його і приспи. Ми його зв’яжемо. Кайдани, ланцюги та мотузки кріпити ось сюди! — Комісар показав на вже вбиті у землю товсті дубові палі. Їх було кілька десятків. — Коли зв’яжемо добре, подивимося на його поведінку. Може, почекати доведеться, а може, одразу на станцію повеземо. Все зрозуміло?

— Відпустіть їх, — сказала Міра і кивнула у бік Чета та Дубківського.

— Що? — завалував Жникін і кинувся на Міру з кулаками. — Закрий рота, контро!

— Припинити! — гаркнув Люшков. Підійшов до Міри, обмінялися поглядами.

— Відпустіть їх, і я зроблю все, що ви скажете. А як ні, то буду мовчати, — сказала вона.

— Дівчинко, ми ж можемо і примусити тебе співати, — пригрозив Люшков.

— Ні, не можете, — вона говорила тихо і дивилася комісару в очі.

— Товаришу комі… — намагався встряти Жникін.

— Цить! — гримнув на нього Люшков, дивився Мірі в очі, вивчав її.

— Відпустіть їх, а я зроблю все, як треба. І приманю і присплю, сповинете його і повезете, — сказала Міра. Люшков замислився, знову дивився їй в очі.

— Ну добре, — нарешті кивнув Люшков. — Відпустіть їх.

— Але… — Жникін хотів сказати, що так не можна, відпускати ворогів революції.

— Виконувати наказ! — гримнув Люшков, скрививши свої пишні губи. Він був зовсім молодий, але вже вмів говорити так, щоб люди слухалися. То Жникін розв’язав руки Чету та Дубківському. — Дивись, дівчинко, якщо ти щось задумала, то і тебе вб’ємо, і їх знайдемо, — прошепотів їй Люшков. Міра кивнула головою. Вона не сумнівалася, що її вб’ють.

Чета й Дубківського розв’язали. Штовхнули прикладами, щоб ішли геть. Але Чет залишився на місці.

— Я не піду.

— Підеш, — сказала Міра і подивилася на нього. Так подивилася, що він опустив очі. Кивнув.

За кілька хвилин Чет та Дубківський вже бігли до лісу поруч. Коли зникли у кущах, Міра почекала ще хвилин десять. Потім її прив’язали до стовпа, а бійці сховалися у копицях сіна, яких навезли з усього лугу. Міра заспівала, але жодної реакції.

— Дайте їй гучномовець, — наказав Люшков. З панцирника принесли потрібну апаратуру. І ось уже голос Міри залунав над всім лугом, легко перестрибнув Ворсклу і понісся далі. Майже одразу пролунало ревіння. — Засмоктав, як сом макуху! — радісно зашепотів Люшков.

— Чуєш? Земля трясеться, — схвильованим голосом сказав Ліберман.

— Біжить до неї, дурень.

Земля дійсно тряслася. Спочатку ледь-ледь помітно, потім все сильніше. Комісари дивилися у біноклі. Єрофеєв теж. Він першим помітив Шпиля.

— Чорт! Он він! — вказав комполку.

І всі побачили, як полем на іншому березі Ворскли біг велетень. Справжній велетень! Навіть на великій відстані видно було, який він здоровезний. І як швидко біг. Точніше, не біг, а майже летів, потужно відштовхуючись від землі своїми товстезними ногами. Від ударів його ніг земля і тремтіла. Шпиль стрімко наближався, ось стрибнув і легко перелетів через Ворсклу, наче то була не повновода річка, а канавка якась. Ось вже гепнувся на цьому березі і земля так затремтіла, що деякі і попадали! Почулися зойки жаху. Такий він був здоровезний! Ці його ноги, завтовшки з віковий дуб кожна! А руки, товсті та м’язисті! А чого варті були кулаки, кожен з яких був розміром зо три найбільших гарбузи! Земля вже аж ходором ходила, наче при землетрусі, аж поки Шпиль не зупинився перед Мірою. Заревів так, що, здавалося, небо зараз впаде на землю. Почав дубасити себе кулаками у груди, аж вогні вибивав. Потім сів поруч. І зненацька рик його перейшов у муркіт. Він муркотів, наче кіт! Вказівним пальцем обережно торкнувся Міри. А його ж палець був завтовшки з чоловічу ногу! Щось мугикнув дівчині. Міра відповіла щось ласкаве, а потім знову заспівала. Колискову. Шпиль влігся біля неї, голову поклав так, щоб бачити її, носом ледь не торкався. Міра все співала, і він закрив очі. Кілька хвилин, і він вже спав, спав, посміхаючись, наче дитя, що тільки-но посмоктало маминої циці і зараз бачило якісь щасливі сни.

Люшков махнув рукою. З-за копиць сіна вийшли бійці й обережно стали наближатися до Шпиля. Всім було дуже страшно, всі тремтіли і втирали піт з побілілих облич. Варто було Шпилю тільки сіпнутися, як всі зупинялися і припадали до землі. І це ж були не прості солдати, а бійці спеціального загону з використання чудовиськ! Вони багато чого бачили, але ось такого — ні. Люшков змушений був особисто вести своїх людей до Шпиля. Тремтів, боявся, підбадьорював себе думками про революцію, про світле майбутнє. Наблизилися, почали в’язати чудовисько. Воно було, прокинулося, але Міра почала співати, заспокоїла, і Шпиль вже

1 ... 59 60 61 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одного разу на Дикому Сході», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одного разу на Дикому Сході"