Читати книгу - "Стрітеннє: Книжка гуцульських звічаїв і вірувань, Марія Миколаївна Влад"

Так от Адам, пристосовуючися на новій землі, мав не один дарунок від Бога: і хату, і диханю, ліси, поля, млин... Все це, правда, видумав Арідник, але Бог вимудровував у нього та віддавав своїм любим сотворінням, хоть вони і согрішили проти Творця. Які тільки штудернації Сатана не вигадував, а Бог усе перебирав на свою користь: хату, скрипки, кози, вівці, млин, віз... Так, що вони два були у спілці до землі, а не мав Сатана користі. Розсердився та й каже: “Побратиме, тепер будемо тримати войну! Я маю велику силу на земли и тебе не хочу за співника. Будет война!”

Бо то ще як було. Намножив Бог у своїм царстві ангелів, а вони согрішили — збунтувалися, тогди Господь наказав архангелові Михаїлові струтити їх з неба. Одні попадали на скали, на ліси, на води та стратилися, але багато упало на землю м’яку, на подол, то всі стали чортами. Ирод мав з них велику поміч. Він собі навпроти Бога поробив тогди стрільби, пушки, армати. Всі теперішні мудрації до воєн він уже тогди знав. Він так порішив: Бог має царство, най іде собі туда, а його земля, то він один на ній має силу. І вибрали собі поле. Сатана з своєю силою, а Бог на свій плац прийшов сам-один, з палицею. “Отепер, — каже Ирод, — ми си два розв’єжемо!” Та й поступив уперед; його войсько за ним. А Бог сказав Алеєві — той гримнув, а затим Палій блиснув. Сатана за войсько забув, так йому в очах стемніло. На Боже слово другий раз гримнуло, зблисло — земля задрижала. Куля з вогнем, що пустив Палій з небес, усе войсько нараз спалила — Ирод зо страху занімів. Далі Ілія з Палієм як впалять, земля мало не розсіла ся, потріскала, але Біду первовічну таки не вбило. Бог сам від того тріску упав на одно коліно і так присів на землі. І промовив тогди до Ілії: “Відтепер замикаю тобі одну руку і одну ногу до кінця світу. Тогди будет тобі ця рука і нога до громів пущена, як буде конец світу”. Бо і тепер Ілія палить громами, що аж земля не раз задрижить, але він то не з усеї сили, тільки з одної руки. А як буде кінець світу, то так гримне, що земля розсиплеться у попілець.

По тім громі Сатана-Ирод уздрів, що з Богом не жарт, та й каже: “Розпобратиме!” І з цим словом (а до того все звав Бога побратимом, хоть і крізь зуби) пішов-уступився до пекла, а на землі полишав свої слуги - - чорти. В пеклі ланци його ймили — сидить там закований, свого часу дожидається. А Ілія і тепер де заздрить чорта, то б’є — чи то у скалі, чи під скалов, чи де-будь під деревом, — б’є, палить. Чорти ходять землею, але у страсі великім. Багато їх повбивало громами, але багато ще виховалися.

Від того часу гримить, блискає. Від того часу стали війни, стрільби, бо Сатана в пеклі у крісло закований ланцами, а всю зброю зо страху, коли тікав, полишав на світі.

Відтоді сталося убивство — Божий Дух побив Иродове войсько.

А вже потім Каїн з Адамового проклятого роду убив брата свого Авеля. Через заздрість. Сталося убивство смертного смертним. Та ще й не просте — братовбивство. Брат призвів до смерти брата. Смерть поволі, поволі та й дістала смак. І пішла вдосконалювати своє ремесло... Аж до Бога добралася: Христос же на хресті розіп’ятий межи двома розбійниками умер. Бог умер! І воскрес на третій день по Писанію. Але уже не для всіх. Для більшості Бог умер. Сатана заміг, завитив. Та й править світом. Що ж робити, коли наш первородич Адам уклав з ним контракт. Сатана вернув тогди Адамові його дитину, забрав контракт і каже: “Не бійся, про це ніхто не мет знати, і ніхто єго не может скасувати, хіба такий, шо си народив, умер і оскрес”. Він поніс ту угоду у море і поклав під велику плиту. Сатана не думав, що такий найдеться, котрий народиться, умре і воскресне та й викупить рід увесь людський. То письмо стояло чотири тисячі літ у. морі. За той час весь нарід ішов до пекла — чи грішний був, чи ні. Аж Христос народився, вмер і оскрес, пішов до аду і випустив усіх до неба. Тогди Сатана заридав, аж пеклом затрясло, мало не розсівся з жалю за тим народом, що стільки втратив. А Хрнстос каже: “Не ридай, Ироде, твоє пекло буде у посліднім верем’ю наймудрішими людьми, панами, війтами, тими гоноровими, шо си величают над міру, довершене вверх!” — “А єк то си так стане?” — “При кінци світу сім років не буде жадного плоду ні межи людьми, ні межи маржинов, ні межи збіжжям, ні хліба, ні паші; буде голод ужєсний. В тот чєс Сатана буде випущений і буде світом годити — людей питати: “Хто си мені підпише, то не ме бідувати; ме мати хліб; їсти, пити!” В такій біді багато єму підпишет си, і так мет мати повне пекло, до верха наплішене. Але будут дес і такі, шо будут мерти, а єму не запишут си, не підпишут си...”

А на небесах є святий Илія, на облаках громом орудує. Ще є на котрійсь полонині віл-буйвіл, пасеться там сам-один спервовіку. Перед Страшним Судом Илія зійде з небес, і мають ся з Иродом змагати перед Судом Божим. Илія заріже того вола, на його шкурі будут ся бороти. Сатана побідит Илію — вб’є то на тій шкурі. Тогди кров Илії почурить по тій шкурі. А шкура та велика, бо віл від віку пасеться сам на полонині. Шкурі міри нема. Кров Илії така праведна, що від неї земля йметься. Кров трафить на дірочку від вугрика і почурить на землю. А що