Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

з УБУправи, Союзу Визволення УкраЇни та інших установ. Можемо отже говорити про існування між УССтрілецтвом в полі поважної, нереєстрованої і некаталогізованої рухомої бібліотеки, що обіймала багато соток книжок та мала численних і солідних читачів. Книжки, що їх читали Стрільці, були різного змісту та в різних мовах, відповідно до освіти читача. Були філософічні твори Канта і «Лис Микита» Франка, Святе Письмо видання Пулюя і Гекеля «Загадки світу», твори Шіллера, Словацького, Шевченка і всяка воєнна література. Усе те відноситься також до читання часописів і журналів. Особливо в часі понад восьмимісячного ніби спокою на фронті над Стрипою (в Соснові і на Веселій) належить відмітити ті цікаві методи культурно-освітньої праці між УССтрілецтвом, до яких, крім читання книжок і часописів, належало також ведення курсів для неписьменних стрільців, хори по деяких сотнях та часті сходини із дискусіями на політичні і загально-освітні теми. д) Оформлення національного xарактерy УССтрілецтва

До повищого комплексу духової творчости і культурної праці належить також дуже важлива проблема зовнішнього оформлення національного характеру Українського Січового Стрілецтва. Коли воно виступило до збройного зриву, як самостійна українська національна військова формація, як новітнє українське військо, то разом з тим мусіла стати актуальною справа зовнішніх признак Українських Січових Стрільців, які відрізняли б їх від інших військових стягів, а рівночасно вказували б на їх самостійний український характер. Це була проблема засадничого значення, яка попри інші моменти мала стверджувати, що УССтрільці є національною військовою формацією українського народу. Тому їх гарячим бажанням було ще від самого початку війни виступити до боротьби з Московщиною в однострою українського війська.

На жаль, не легко прийшлось здійснити ці бажання. Австрійська військова влада не йшла їм на руку. Свою національну окремішність УСС означали аж до осени 1916 р. жовто-синьою трояндою з лівого боку шапки. Від весни 1915 р. носили старшини УСС при шаблях золоті, а підстаршини при багнетах, жовті привіски, перетикані синіми нитками. На привісках був нашитий з одного боку, національний герб – лев, а з другого букви УСС. Також старшинські і підстаршинські зірки нашивали від 1916 р. не на австрійський спосіб, а – рядом. В другій половині 1916 р. заведено найосновнішу зміну в зовнішньому вигляді УССтрілецтва, а саме, шапку-мазепинку, зовсім подібну по формі до шапки передвоєнних Січових Стрільців, на якій був уміщений спереду щитик з національним гербом. Таку шапку загально носила українська молодь після війни, як традиційний символ українських визвольних змагань. В тому ж часі замість синіх вилог на комір і введено синьо-жовтий поперечний пасок. Вкінці, на весну 1917 р. за проєктом Пресової Кватири в полі, змінено також стрілецький однострій, надаючи йому оригінальний вигляд.

В 1917 р. придбало УССтрілецтво прекрасний символ своєї самостійницької ідеї та бойової готовости – власний прапор. Виконаний заходами українського жіноцтва у Львові дуже солідно з синього шовку, зображував по одному боці Архистратига Михайла (герб Києва) з мечем, готовим до удару, в одній руці, і зі щитом, на якому лев (герб Галицької України), – у другій. Довкруги розміщено листя і грозна червоної калини. Так зображено на прапорі УССтрільців їх основну ідею соборности України. (Новітній герб соборної української держави, тризуб Володимира, встановила Українська Центральна Рада щойно два роки пізніше). По другому боці стрілецького прапору, вигаптовано золотом на малиновому колі, в дубовому вінці – символі стрілецької слави – букви У.С.С. Дня 28 жовтня 1917 р. посвятив його в осідку Вишколу УСС, Розвадові, митроополит Андрій Шептицький.

Так отже з весною 1917 р. оформивсь остаточно зовнішній самобутній вигляд УССтрілецтва. Воно робило все те ступнево й самочинно, без попереднього дозволу австрійської військової влади, яка уже пост фактум затверджувала формально деякі заведені зміни. В той спосіб УССтрілецтво скидало з себе всі зовнішні признаки займанницького війська, після того, коли воно у своїх серцях та у своїй душі вже давно пірвало усякі зв'язки з австрійщиною.

Крім зовнішньої форми, рішальною признакою національного характеру Легіону УСС було вживання тільки української мови, як урядової і службової. Усе наказництво та назовництво велося тільки українською мовою. Причинилось це до значного розвитку української військової термінології. Українська мова наказів була гордістю УССтрільців. Підстаршини німецької армії, що були інструкторами в Вишколі УСС в Розвадові, мусіли навчитись української мови наказів, щоб вести підстаршинський курс або давати муштрові накази. Сталось це після пасивної резистенції стрільців, які не схотіли виконувати наказів у німецькій мові, хоч їх добре розуміли. Був це один з доказів національної характерности і гордости та моральної сили УССтрілецтва. Також під час вправ вишколюваних відділів УСС у вишколі, службові голошення командантів відділів, прибулим на інспекцію штабовим австрійським або німецьким старшинам, відбувались тільки в українській мові. Перекладачем був звичайно командант Вишколу або його заступник. Зокрема вважалось недопустимим говорити по німецьки з старшиною австрійської армії, українцем, коли він, як це не раз траплялось, звертавсь в певних службових справах до УССтрільця в німецькій мові. Зокрема сот. Д.Вітовський не любив цієї безхарактерности щодо рідної мови. У одному спогаді, м. інш., говориться, що коли з початком 1918 р. мав прийти на місце пполк. М.Тарнавського, новий командант Легіону УСС, сот. Микитка, старшина австрійської армії, тоді Д.Вітовський попередив старшин УСС перед прибуттям нового команданта словами: «Панове товариші, ані слова по німецьки!».[109] УССтрілецтво щиро і з достоїнством піклувалось дорученою йому під час великої війни національною цінністю: рідною мовою.

е) Праця УСС між народом

Суспільно-політична, ідейно-громадська та культурно-освітня активність УССтрільців не обмежувалась тільки до праці в Легіоні УСС. Вони вважали себе не лиш українськими вояками, але також почували себе українськими громадянами. Уже до війни працювали вони серед народних мас, навчаючи, виховуючи та організуючи їх. Мали добрий досвід у народній праці.

Тепер, під час тяжких обставин воєнного часу, УССтрільці продовжали свою суспільну працю, коли для того заіснувала можливість. Найкращу змогу для цього мали позафронтові частини Легіону УСС, що перебували в Коші і Вишколі. Фронтові сотні і курені, що цілими місяцями і роками перебували в окопах, у боях, або в запасі в безлюдних і знищених селах, щойно ранньою весною 1918 р., коли перейшли на Україну, включилися до цієї суспільно-громадської праці.

Ми згадували вже дещо про першу зустріч УССтрільців в 1914