Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

Дорогі друзі! Не забувайте підписуватись на мою авторську сторінку! Для цього потрібно натиснути на " Кіра Шарм", а коли перейдете до сторінки, в верзньому куті написнути " відстежувати автора". Все скоро буде новиночка!!! І, підписавшись на мене, ві її не пропустите!

______________________

Лєра.

Мене ніби пробило струмом, - і ошпарило одночасно. Я просто завмерла на місці, але вже точно знала, - Бурін у залі «Іскри». Не розумію, як одна людина може так сильно вплинути на іншу? Я ніби його шкірою відчуваю! Ні, навіть чимось великим, якимись мурашками під шкірою, про існування яких нас не вчили на уроках біології, але вони, виявляється, є! Навіть не бачучи його, навіть не повертаючись, відчуваю… Чи у Буріна справді просто така енергетика скажена?

Перед очима все розпливається - і зал, і люди, і музика, і вистава, - все зливається в одну яскраву пляму. Не хочу обертатись, не хочу шукати його очима. Адже він, напевно, не один, - і навіть не важливо, хто з ним, - Рімма, або хтось інший. Одного знання, що він з кимось спить, когось пестить і задаровує квітами для мене і дуже багато. А бачити це – вище за мої сили.

Але він прямує до мене. І це я відчуваю якимось шостим почуттям, бо мене раптом починає кидати в жар, а серце так б'ється, ніби вирішило стати одним із тих самих метеликів і випорхнути з мене йому назустріч. Навіть воно зраджує мене, вибираючи Бурина, не кажучи вже про тіло... Зажмурююсь і видихаю, відчуваючи, що він стоїть зовсім поряд.

- Слава? – краще б я пішла, бо один погляд у його очі змушує мене забути про все на світі. І те, що серед цієї гама, в залі, повній людей, він таки побачив мене і підійшов, взагалі піднімає мене до небес від щастя. Дурного та безглуздого щастя, бо – чи не знати, що це нічого не варте і не означає?

Він притягує мене до себе, і я остаточно розчиняюся. Десь у мене був здоровий глузд і голос розуму? Вони пішли, не попрощавшись, порадивши насамкінець про них забути і більше не звертатися.

- Навіщо ти так зі мною? - Його хрипкий голос змушує ті самі мурашки під шкірою пуститися в танець і блаженно застогнати від насолоди. Якщо хтось скаже, що голос не може зводити з розуму і стати наркотиком, – не вірте! Іноді від однієї фрази, вимовленої особливим голосом, весь світ вибиває з-під ніг.

– Як? – видихаю я, насправді забуваючи сенс усіх слів у світі. Просто вони насправді не мають жодного значення. Найголовніше - те, що в очах. І я жадібно впиваюсь у нього поглядом, сподіваючись розглянути всю ту правду, яка стоїть і за словами та за речами, які ми бачимо. І знову починає паморочитися в голові, - тому що в цьому погляді я ніби читаю відображення власних почуттів. Чи мені просто хочеться це побачити?

Його обличчя нахиляється над моїм, як у повільній зйомці. Губи, доторкнувшись, обпалюють, а після ... Після починається справжнісіньке божевілля. Наче в мене увірвався ураган. А я… Я просто розчинилася у цій лавині…

Наче випавши з реальності, на ватних ногах піднялася до кімнати гуртожитку. Збоку слухала розмову Буріна та Рімми. Всередині вирували всі грози світу. І ніби щось упало всередині. Як же це можна? Адже вона бачила, наскільки я страждаю?

Кров знову закипіла, варто було Буріну поцілувати мене там, у коридорі. Я ніби розсипаюся на тисячі метеликів, що пурхають від щастя, - і вже не здатна ні пам'ятати, ні думати ні про що. Хочеться тільки одного - впечататися в нього, злитися з ним, віддаватися знову і знову цьому неймовірному блаженству! Але... Так не можна. Потрібно все з'ясувати та все обміркувати. Чи не знати мені, як часто необдумані вчинки призводять до занадто великих і, головне, непотрібних драм!

Потрібно хоча б просто прийти до тями, отямитися від цієї шаленої ейфорії! Пригальмувати, інакше я, як той дурний метелик, просто згорю і задихнусь у цьому вогні!

Тому змушую себе відсунутись. І майже тікаю. Від нього. Від себе. Від цього безумства, яке мене насправді трохи лякає. Просто віддихатися. А вранці... Не знаю, як це буде, але ранок все розставить на потрібні місця, я вірю в це.

- Рімма? – у кімнаті якось надто тихо, і я б з радістю зараз залізла б у ліжко, сховавшись ковдрою з головою. Але такі речі треба проясняти одразу.

- Ріммо, не прикидайся. Я знаю, що ти не спиш.

- Що ти від мене хочеш? - Істерично, крізь сльози, закричала сусідка по кімнаті. - Так, я люблю його! Ще з першого курсу, як тільки вперше побачила! А ти... З'явилася, хвостом вильнула - і все! Відразу все тобі! Я, між іншим, знаєш, як його домагалася? На всі його бої ходила, хоч терпіти не можу всіх цих розбитих пик! На кожній вечірці намагалася зробити все, щоби привернути його увагу! Та я навіть у блондинку фарбувалась і губи накачала, бо він завжди вибирав таких!

- Рімма… - я розгубилася, навіть не знаючи, що відповісти. – Ну, все одно – не можна так! Ти що думаєш, - якби ми з ним так і розійшлися, нічого не з'ясувавши, він би тебе покохав? Можу зрозуміти твої почуття, але просто зрозумій, - не можна змусити когось тебе полюбити! Просто не можна! І руйнуючи чуже щастя, ти нічого не побудуєш!

- А тебе він, значить, кохає? - Рімма спалахнула, скрививши губи в злій усмішці. - І ось - з чого ти це взяла, наївна провінційна дурочка? Так у нього таких, знаєш, скільки? Пачками із собою після бою забирає! Та він навіть не знає всіх імен, з ким спить, як ти не розумієш? Просто ти не погодилася одразу, ось його це й зачепило! Причому тут кохання? Про яке щастя ти говориш взагалі? Я тобі, можна сказати, золбила послугу, відвадив такого бабника! Любов, кохання! - Рімма зі злобою пирхнула. – Переспить із тобою, плюне та забуде! А як ти думала? Уявила себе особливою?

Я закусила губу - до крові, розуміючи, що все, дуже можливо, так і є. Дуже знайомий інстинкт мисливця, - гнатися за тим, що просто так вирішило одразу не впасти до рук. Можливо, Рімма дуже навіть і має рацію, хоч і каже все це зараз зі зла. Але, якби я віддалася Буріну відразу, - хіба він би після мене згадав би? Усередині все похололо, віддаючись глухим, крижаним болем. Хоча... Адже я насправді нічого про нього не знаю... Може, вона все й вигадує щодо його пригод...