Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

- І чого ти тоді домагалася? - Голос зірвався, перетворившись на хрип. - Щоб він замість мене переспав з тобою? А потім – плюнув та забув?

- Може, я б навіть і цьому була рада, - закричала Рімма, і, встрибнувши в джинси і натягнувши кофту, вискочила за двері, зачинивши її з таким гуркотом, що посипалася штукатурка.

- Гей, це моя сумка, - крикнула я слідом, але мене вже ніхто не почув, - вона буквально стрімголов злетіла вниз сходами, нічого навколо себе не помічаючи.

Якщо чесно, я б зараз теж втекла б кудись, якби могла. Та хоч у «Іскру» чи до дівчат. Але ключ від кімнати пішли разом з Ріммою в моїй сумці, а залишати все тут навстіж або ритися в її речах у пошуках ключа не хотілося. Та й взагалі, - краще зараз побути трохи одною.

Закутавшись нарешті в ковдру, я вирішила все добре обміркувати. Але думки не йшли, від слова зовсім. Згадувалися тільки його жаркі, жадібні руки, що притискали мене до себе, його потемнілі очі, від яких мене навіть зараз виносить у нереальне блаженство, а губи самі собою здригалися, знову і знову відчуваючи на собі жар його поцілунку… Так я й заснула, провалюючись у блаженні відчуття, смакуючи їх знову і знову.

Лєра.

Мене ніби пробило струмом, - і ошпарило одночасно. Я просто завмерла на місці, але вже точно знала, - Бурін у залі «Іскри». Не розумію, як одна людина може так сильно вплинути на іншу? Я ніби його шкірою відчуваю! Ні, навіть чимось великим, якимись мурашками під шкірою, про існування яких нас не вчили на уроках біології, але вони, виявляється, є! Навіть не бачучи його, навіть не повертаючись, відчуваю… Чи у Буріна справді просто така енергетика скажена?

Перед очима все розпливається - і зал, і люди, і музика, і вистава, - все зливається в одну яскраву пляму. Не хочу обертатись, не хочу шукати його очима. Адже він, напевно, не один, - і навіть не важливо, хто з ним, - Рімма, або хтось інший. Одного знання, що він з кимось спить, когось пестить і задаровує квітами для мене і дуже багато. А бачити це – вище за мої сили.

Але він прямує до мене. І це я відчуваю якимось шостим почуттям, бо мене раптом починає кидати в жар, а серце так б'ється, ніби вирішило стати одним із тих самих метеликів і випорхнути з мене йому назустріч. Навіть воно зраджує мене, вибираючи Бурина, не кажучи вже про тіло... Зажмурююсь і видихаю, відчуваючи, що він стоїть зовсім поряд.

- Слава? – краще б я пішла, бо один погляд у його очі змушує мене забути про все на світі. І те, що серед цієї гама, в залі, повній людей, він таки побачив мене і підійшов, взагалі піднімає мене до небес від щастя. Дурного та безглуздого щастя, бо – чи не знати, що це нічого не варте і не означає?

Він притягує мене до себе, і я остаточно розчиняюся. Десь у мене був здоровий глузд і голос розуму? Вони пішли, не попрощавшись, порадивши насамкінець про них забути і більше не звертатися.

- Навіщо ти так зі мною? - Його хрипкий голос змушує ті самі мурашки під шкірою пуститися в танець і блаженно застогнати від насолоди. Якщо хтось скаже, що голос не може зводити з розуму і стати наркотиком, – не вірте! Іноді від однієї фрази, вимовленої особливим голосом, весь світ вибиває з-під ніг.

– Як? – видихаю я, насправді забуваючи сенс усіх слів у світі. Просто вони насправді не мають жодного значення. Найголовніше - те, що в очах. І я жадібно впиваюсь у нього поглядом, сподіваючись розглянути всю ту правду, яка стоїть і за словами та за речами, які ми бачимо. І знову починає паморочитися в голові, - тому що в цьому погляді я ніби читаю відображення власних почуттів. Чи мені просто хочеться це побачити?

Його обличчя нахиляється над моїм, як у повільній зйомці. Губи, доторкнувшись, обпалюють, а після ... Після починається справжнісіньке божевілля. Наче в мене увірвався ураган. А я… Я просто розчинилася у цій лавині…

Наче випавши з реальності, на ватних ногах піднялася до кімнати гуртожитку. Збоку слухала розмову Буріна та Рімми. Всередині вирували всі грози світу. І ніби щось упало всередині. Як же це можна? Адже вона бачила, наскільки я страждаю?

Кров знову закипіла, варто було Буріну поцілувати мене там, у коридорі. Я ніби розсипаюся на тисячі метеликів, що пурхають від щастя, - і вже не здатна ні пам'ятати, ні думати ні про що. Хочеться тільки одного - впечататися в нього, злитися з ним, віддаватися знову і знову цьому неймовірному блаженству! Але... Так не можна. Потрібно все з'ясувати та все обміркувати. Чи не знати мені, як часто необдумані вчинки призводять до занадто великих і, головне, непотрібних драм!

Потрібно хоча б просто прийти до тями, отямитися від цієї шаленої ейфорії! Пригальмувати, інакше я, як той дурний метелик, просто згорю і задихнусь у цьому вогні!

Тому змушую себе відсунутись. І майже тікаю. Від нього. Від себе. Від цього безумства, яке мене насправді трохи лякає. Просто віддихатися. А вранці... Не знаю, як це буде, але ранок все розставить на потрібні місця, я вірю в це.

- Рімма? – у кімнаті якось надто тихо, і я б з радістю зараз залізла б у ліжко, сховавшись ковдрою з головою. Але такі речі треба проясняти одразу.

- Ріммо, не прикидайся. Я знаю, що ти не спиш.

- Що ти від мене хочеш? - Істерично, крізь сльози, закричала сусідка по кімнаті. - Так, я люблю його! Ще з першого курсу, як тільки вперше побачила! А ти... З'явилася, хвостом вильнула - і все! Відразу все тобі! Я, між іншим, знаєш, як його домагалася? На всі його бої ходила, хоч терпіти не можу всіх цих розбитих пик! На кожній вечірці намагалася зробити все, щоби привернути його увагу! Та я навіть у блондинку фарбувалась і губи накачала, бо він завжди вибирав таких!

- Рімма… - я розгубилася, навіть не знаючи, що відповісти. – Ну, все одно – не можна так! Ти що думаєш, - якби ми з ним так і розійшлися, нічого не з'ясувавши, він би тебе покохав? Можу зрозуміти твої почуття, але просто зрозумій, - не можна змусити когось тебе полюбити! Просто не можна! І руйнуючи чуже щастя, ти нічого не побудуєш!