Читати книгу - "Спадок з бонусом, Інна Земець"

Втік таки поки спала! І не просто змився, а ще й підміну прислав – няньку двометрову. І навіщо? Ніби минулого разу його присутність сильно допомогла! Хоч і лютувала, а роль приязної господині виконала, зрештою, Денис не з власного бажання біля мене крутиться. Ще й винуватим себе почуває – он як обережненько заходить, ніби в серпентарій. Запросила, нагодувала, побалакала. В основному сама з собою, бо мій гість не дуже балакучим був. До вечора займалась всім впідряд, аби не нудьгувати: купу звітів підготувала, випрала все що під руку потрапляло, наготувала їдла наче циганський табір в гості чекаю. Все що вигадала зробила, аби не нервувати. То Назар тижнями про роботу не згадував, то раптом відрядження з’явилось. Не вірю!

Під вечір згадала, що хотіла зі адміністраторкою свого колишнього салону поговорити. Досі з сумом це «колишнього» вимовляю – мені він таки дуже подобався. Та і шкодувати за ним не сильно буду, як не даремно ті кошти за нього витратила. Поки інвестиція себе виправдовує, сподіваюсь так і далі буде. Близькими подругами з Ольгою може і не стали, та заприязнилися. Відповіла одразу, пожалілася, що хоч все і добре з новим господарем, та мене не вистачає.

- І як тобі нова власниця?

- А ще і не знайомилась. Кажуть, поки не до того їй. Просто всіх на своїх місцях лишила і не турбує.

Теж непогано, головне що не звільнила нікого і нових правил дурних не вигадала. Потеревенили про всяке, дістались і до причини з якої телефоную.

- Оля, скажи, а ти Аліну добре знала?

- Яку, нашу? Не дуже добре, та дівчина приємна була. Працювала з нами кілька місяців. А що таке?

- Нічого такого, просто спільного знайомого із нею маємо, як з’ясувалося. Давно не бачив, от і питає, як вона. А може з ким із наших дівчат товаришувала?

- Вона? Точно ні. Не балакуча була і не дуже товариська. Влаштувалась на роботу нещодавно, а невдовзі і звільнилась. Дівчата розповідали, що Аліна хоч і весела була, та близько до себе нікого не підпускала. Така собі, мов дівчина-їжачок  - про себе не балакуча, обережна і мовчазна, дистанцію тримала. Від клієнтів нарікань не було, а нічого іншого і не знаю.

Та шо ж це навкруги коїться? Кожен поворот на шляху в  глухий кут веде.

- То куди далі влаштуватись надумала теж нікому не сказала?

- Нікому і нічого. І звільнилась дивно – поштою листа мені відправила і все. Навіть трудова досі у мене лежить, так її і не забрала.

Кепські справи, хотіла б Тимура чимось порадувати, а лиш засмутити вийде. Хіба то добрий знак, що документ кинути вирішила? Хоча, нащо трудова людині, яка знову ім’я могла змінити? Ти бач, як все цікаво… Думала, що нудним життям живу, а ніби самі шпигуни навколо.

- Взагалі то, думаю у неї наша робота не основною була. Велику клієнтську базу собі не набирала, а перед звільненням часто запізнювалась і дуже втомленою виглядала. Дівчата жартували, що коханець у неї – просто вогонь. Та думаю нічні зміни якісь у неї були.

Отак спіймавши інформаційного облизня і завершила розмову. Роботи в хаті собі більше не знайшла, влаштувала на ночівлю свого охоронця і сама в кімнаті зачинилась. Ніч майже і не спала, лиш час від часу номер Назара набирала. Не зі свого, ясна річ, я ж досі в криївці – з старої Нокії йому телефонувала. Абонент не відповідав аж до ранку наступного дня, а побачила Назара раніше ніж почула. У подвір’я заїхала добре знайома «Ауді», та господар вийти з неї не поспішав. І не дивно, бо по обличчю його побачила, що відрядження було насиченим. Аж занадто. Вилетіла на вулицю вихором, підскочила до нього і враз спинилась. З вікна він виглядав набагато краще, не одразу розгледіла під синцями шви на вилиці і руку перев’язану.

- Назар, дідько б тебе вхопив… - прошепотіла я. – Вже і вхопив, схоже. Що це таке?

- Яра, сонечко, все добре, ти не турбуйся. Зараз Дениса відпущу і все розповім добре?

 Добре, звісно добре, що ж тут поганого? Вчора їхав нормальний, сьогодні наче відбивна з Назара додому повернулась. Хочеш кричи – хочеш плач. Поки він в дім зайшов, намагаючись не сильно кульгати, чого тільки в голові не накрутила. Слідом не пішла, дочекалась у дворі Дениса, за компанію подякувала і провела до воріт.  Моя відбивна нещасна сиділа на дивані випроставши ноги і голову відкинувши, та лиш почув мої кроки – одразу сів рівненько. Вийшло не дуже вправно, скривився від різкого руху, та усмішку наліпив відмінну – лиш шви і купа синьо-фіолетових кольорів псувати картину повного задоволення життям.

- Жувати є чим чи кашку зварити? – запитала я.

- Все нормально і я не голодний – вранці в офісі перекусив вже, - доповів Назар показуючи в усмішці всі зуби, що на подив виглядали цілими. – А ти вже снідала?

- Оце найцікавіше за сьогодні, давай почнемо з такого важливого питання! – прикрикнула я і поруч важко гепнулась. – Назар, що сталося?

- Нічого страшного, трохи побився. Та на вигляд все страшніше ніж насправді – це не капець, дрібниці.

- Не капець? Навіть уявити страшно, що ж таке капець, в твоєму розумінні.

- Як за мене турбуєшся, то лиш уяви  в якому стані зараз мої суперники! – засміявся він, забуваючи, що аж так розтягувати шкіру на порепаній щоці не варто.

- Годі шкіритись – шви розійдуться. Дуже рада і тебе і усмішку твою бачити, та це мене поки не заспокоює. У лікарні був?