Читати книгу - "В моїх думках, Ясміна Лав"

Усміхаюся відображенню у дзеркалі.

Білосніжна сукня облягає ідеально тіло, підкреслює талію. 

Довжина трохи вище коліна, яка відкриває довгі ноги. Короткі рукава-ліхтарики та виріз на спині овальної форми додають грайливості.

Вишукана та елегантна сукня, але в ній є родзинка — мереживні, напівпрозорі вставки, які додають вбранню сексуальності та загадковості.

Волосся залишаю розпущеним, завивши лиш кінчики. 

Наношу макіяж.

Образ доповнюю маленькою сумочкою з довгим ремінцем, а останній штрих — закриті туфлі тілесного відтінку на зручних невеликих підборах.

Біля дверей одягаю коротку, бежеву шкіряну куртку і виходжу на вулицю.

Сьогодні мені захотілося бути не такою стриманою, як завжди.

Захотілося побути просто молодою дівчиною і відчути, що таке вечірки з друзями.

Саме так я можу назвати людину, до якої їду додому.

***

Підіймаюся на восьмий поверх і дзвоню у двері однієї з квартир. З-за дверей доноситься гучна музика, тому не думаю, що мене хтось почув.

Але через хвилину двері переді мною відчиняються, і в отворі бачу Ярослава.

Хлопець у рваних джинсах і чорній футболці. Розпатлане волосся та широка усмішка говорять про те, що веселощі у самому розпалі.

Його очі проходяться по мені зверху донизу, і я бачу, що він здивований, але стараюся не надавати цьому значення.

— Привіт, Сашенько, — його губи розтягуються в милій усмішці.

— Привіт.

— Тобі личить, — бачу іскру в його погляді й також усміхаюся.

— Дякую.

— Саша!

Чую за його спиною, як Ніка викрикує моє ім'я, а вже за хвилину дівчина повисає на моїй шиї.

Помічаю, як Ярослав йде всередину квартири, підморгуючи мені.

— Боже, де твій телефон? Я тобі телефонувала разів сто. Дякую! Дякую! — не випускаючи мене зі своїх обіймів, лепече дівчина.

— Я його вимкнула.

Ніка відступає і дивиться мені в очі.

— Через нього?

— Так.

— Може...

— Я поговорю з ним завтра. А зараз, може запросиш мене у квартиру? — переводжу тему.

— Звісно.

Ніка відразу усміхається і, забувши про Давида, заводить мене до себе додому.

Квартира двокімнатна, з хорошим ремонтом і сучасними меблями. Але через купу людей і світло, яке весь час миготить, неможливо щось розгледіти. 

Дівчина проводить мене через натовп, де я встигаю привітатися з деякими знайомими, і ми заходимо в простору кухню.

Тут гостей менше. 

Біля невеликого столика сидить Андрій з Артемом. У кутку кілька дівчат перешіптуються, заглядаючись на хлопців. 

А біля дверей, які ведуть на балкон, стоїть Ярослав.

Відколи ми з Нікою увійшли, він не зводить з мене погляду. Від цього стає ніяково, але я не подаю вигляду.

Хлопець знає, що ми разом з Давидом, тому не чекаю від нього якихось дій.

— Ось, тримай. Це шампанське, — простягає мені келих Ніка.

— Знаю, ти не п'єш алкоголь. Але ж за мій день народження можна один ковток? — дивиться очима невинного котика.

Ну як їй відмовити?

Усміхаюся і беру келих з ігристим напоєм у руку. Роблю малесенький ковток.

— Ще раз з днем народження.

— І ми тебе вітаємо, — каже Ярослав, підіймаючи свій келих і відпиваючи майже половину.

***

Драйвова музика, веселі жарти й запальні танці.

З кожною годиною, проведеною у Ніки, я почуваюся розкутіше. 

Звісно, у цьому мені трішки допомогло шампанське, якого я вже випила два келихи. Або ж три...

А ось і четвертий, мені його приносить Ніка і всовує в руку. 

З усмішками робимо кілька ковтків і знову розчиняємося в танці.

До нас швидко приєднуються хлопці. Андрій обіймає за талію Ніку, і вони рухаються в ритм музиці. Артур і Назар танцюють поряд, а Ярослав вклинюється у наше коло і стає зовсім близько до мене, але це не напружує. 

І навіть коли хлопець торкається кисті моєї руки, начебто випадково, я не відсахуюсь.

Ярослав цим швидко користується. За мить його обидві руки обіймають мою талію, а сам він переміщається мені за спину.

Мелодія сповільнюється, а в голові вже наче дурман.

Руки хлопця, не соромлячись, вивчають мою фігуру, плечима відчуваю напружені м'язи і як він важко дихає над моїм вухом. У ніс б'є запах його парфумів. “Занадто терпкий”, —  думаю про себе — і в пам'яті спливає Давид.

Спогад про нього приводить мене до тями, і я роблю крок вбік, на що бачу здивування Ярослава.