Читати книгу - "В моїх думках, Ясміна Лав"

Музика вже не розслабляє, і хочеться вийти на свіже повітря. 

Що я і роблю.

Швидко йду на кухню і виходжу на балкон.

На вулиці дуже холодно. Прозора сукня зовсім не гріє, і я обіймаю себе руками, але нарешті приходить прозріння.

Я занадто багато випила. 

Мені треба додому. Тільки ще б сумочку знайти, телефон увімкнути та водія набрати.

Розвертаюся, але у дверному отворі бачу Ярослава. Хлопець дивиться на мене з цікавістю. 

Проводить поглядом по моїй фігурі й хмикає.

— Чого ти втекла, крихітко? — спокійний, впевнений голос.

— Мені час  додому.

Його губи кривляться в усмішці.

— Мій братик буде сердитись? — він мружить очі.

— До чого тут твій брат?

— Ти що, не розумієш, що він такий самий, як і твій татусь? Вони люблять тримати все під контролем. Особливо жінок, які з'являються у їхньому житті. А я можу дати тобі свободу.

Ярослав повільно йде в мій бік, але не тисне присутністю. Зупиняється навпроти, опирається на поручата балкона і дивиться у далечінь.

— Хочеш знати, чому я запропонував тобі стати моєю дівчиною? — він повертається у мій бік і робить крок ближче.

— Хіба це зараз має значення?

— Тому що ти не така, як всі. І я досі хочу, щоб ми були разом. Не кажи, що не хочеш. Я ж відчував кілька хвилин назад, як ти танула у моїх руках.

Не хочеться його зараз розчаровувати, але була б я тверезою, то зовсім би поводилася інакше.

Роблю крок до дверей, але хлопець ловить мою руку і не дає піти. Тримає міцно, навіть занадто, я б сказала.

— Відпусти. Я уже все сказала, між нами нічого не буде.

— А з ним було?

Його очі іскрять. Я вже бачила цей блиск. Він хоче бути кращим за брата. Він йому заздрить.

— Це тебе не стосується.

Вириваю руку, встигаю зробити кілька кроків, як хлопець обіймає мене і притискає до себе. Відчуваю, як занурюється у моє волосся і вдихає на повні груди.

— Що мені зробити, щоб ти погодилася? — він майже шепоче.

У голові вже будую план, як краще від нього позбутися, як на кухню заходять Ніка з Андрієм.

 Вони відразу дивляться в наш бік, і Ярослав відходить.

Помічаю на одному зі стільців свою сумочку, хапаю її, киваю Ніці і йду до виходу з квартири.

Біля самих дверей дівчина мене наздоганяє і намагається дізнатися, що сталося, але я мовчки одягаю куртку і виходжу на сходовий майданчик.

— Він образив тебе? — допитується подруга. 

— Все гаразд. Мені просто час додому.

Витягую телефон з сумочки, вмикаю та хочу зателефонувати Дмитру Олександровичу, як Ніка зупиняє мене.

— Зажди, я тебе шукала. Нам треба дещо обговорити.

— Щось сталося?

—  Ходімо, внизу поговоримо. Не хочу тут, — її очі бігають.

 Переживає?

Кладу мобільний назад і спускаюся з подругою на вулицю. Виходжу з під'їзду і підходжу до дерев'яної лавки.

Ніка також виходить, але наближатися не поспішає.

— То що сталося? — дивлюся на дівчину.

Чую  гуркіт двигуна, а через хвилину позаду зупиняється автомобіль Давида.

Він опускає скло і дивиться прямо в мої очі.

Повертаю голову до під'їзду, але Ніки як і не було. Отже, знала, що він тут. Ну і подруга...

— Сідай в машину. Ми просто поговоримо.

— А якщо я не хочу говорити?

—  То будеш слухати, — голос рівний, але я відчуваю, як чоловік нервує.

— Мені потрібно їхати додому.

— Я тебе відвезу.

Блін, я так хочу побути з ним хоч кілька хвилин... 

Зараз, коли він тут, розумію, що скучила навіть більше, ніж могла уявити.

— Сідай. Не змушуй мене всаджувати тебе силою.

Мої брови повзуть вгору і, здається, прокидається азарт. 

Чи це алкоголь так діє на мене?

Повільно підіймаюсь з лавки, опускаю з плечей куртку і дивлюся, як Давид поглядом вивчає мене.

— Як тобі сукня? — питаю з усмішкою.

— Занадто.

— А мені подобається...

Ставлю на землю сумочку, підіймаю догори руки й роблю поворот, повільно, наче танцюю.

 Я хочу, щоб він бачив мене такою: гарною, сексуальною, розкутою.

— Сашо, ти граєш з вогнем, — майже гарчить Давид, що викликає в мене сміх, але я стримуюся.

— Пан Кремньов сердиться? — награно дую губи.

— Знаєш, я також сердилася, коли ти лизався на терасі з нареченою мого тата, — впиваюсь поглядом у чоловіка.