Читати книгу - "Запороги. Роман перший. Петро Сагайдачний, Рогожа Віталій"

Ці спостереження наштовхнули його на сміливий, хоч і в деякій мірі авантюрний план бою в наступний день. По закінченню бойових дій він знову закликав полковників.

– Панове-товариші! Дякую вам за хоробрість і витримку яку ви продемонстрували сьогодні. Не можу, на жаль, сказати, що в наступний день буде полегшення, скоріш навпаки. Вважаючи на це пропоную план наших дій. Ми з вами не встигли виконати всі роботи по підготовці табору до майбутніх боїв. Ночі для цього не досить, треба ще не менш доби. Тому полишимо це і дамо козакам відпочити. А тепер власне план. Ви звернули увагу, що розміщаючи армату турки визначали сектор обстрілу середину нашого табору.

– Батьку, ти вважаєш, що завтра турки знову почнуть з нас?

– Продовжують, Федоре! У всякому разі, обстрілювати з гармат будуть нас, а якщо арматна підготовка проти нас, то і штурм турки планують нашого табору. При цьому я не виключаю, що будуть атаковані об'єднані війська по всьому фронту. Але то турбота гетьмана Ходкевича і королевича Владислава. А ми, якщо турки знехтують нашим табором, допоможемо Польсько-Литовському війську. То наш обов'язок. До речі, ви були свідками як вчасно гетьман Ходкевич надав нам допомогу. Повертаючись до завтрашнього бою пропоную до виконання такий план. За гарматним обстрілом буде штурм нашого табору. Ми не встигли підготувати оборонні укріплення, тому вояків з центру табору необхідно максимально вивести на фланги, а позиції лишити так щоб Туркам видавалось, що вони готові до бою. Коли Турки підуть на штурм, то мають якомога далі зайти у табір. І от вже тоді фланговим вогнем з гармат і рушниць привітно їх зустріти як належиться господарям.

Кінні підрозділи треба розмістити з флангів, один від лісовиків, другий від річки. Коли Турки міцно сядуть в нашому таборі під обстрілом з гармат і рушниць, я поведу кінні підрозділи на Турецький табір. Не все ж туркам швендяти по гостинах, хай і самі приймуть гостей! Якщо ж дадуть нам спокій, то як я говорив, будьте готові надати допомогу Польсько-Литовським військам. Все зрозуміло? Тоді маю для всіх хто не чув повідомлення. Один із наших загонів, прямуючи до табору в Могильові на переправі річки Прут зустрів передові загони Турецько-Татарського війська і козаки прийняли рішення затримати турок доки основні наші сили не дістануться Хотина. Загін, що мав двісті шістдесят козаків затримав Турецьке військо на дві доби. Завдяки їм, у нашому переході до Хотина ми не натрапили на все Турецьке військо.

Полковники зашуміли, більшість про цю подію вже відали.

– Батьку, а з якого полку загін? І чи хто лишився живим?

Першим запитав Дорошенко.

– Михайле, то мій вістовий загін, а живими лишилися лише Максим Лобода і Збігнев Гура. Та й то, Збишко, весь зранений, як і Максим лишився у султана в заручниках, доки я, разом з вами, не згоджусь перейти на бік Турок.

– Я не знаю як ти батьку, але мені здається треба зовсім здуріти щоб погодитися!

– Панове полковники! Чи всі такої думки?

Полковники дружно закивали головами, "Які розмови з бусурманами!", "Вони нам швидко за морські походи нагадають!"

– Ну, то на тому і порішили! Відпочивайте панове полковники! А полковників Скороненка, Гаркушу і генерального писаря прошу на хвильку лишитися, маю до вас одну нагальну справу.

Коли всі розійшлися, Сагайдачний відчув себе зле, нестерпно боліло поранене плече. То помітили і полковники, і Мазепа.

– Петре, може відпочинеш, а ми пізніше підійдемо?

– Ні, Михайле, переговоримо потім мене хлопці перев'яжуть, плече вогнем горить. Так от, Михайле, ми говорили про викуп Збишка, то лишається в силі. А вас, Федоре і Олексо, я прошу щоби ви своїм сотникам наказали при першій можливості, коли будемо в Турецькому таборі, то в обозах і шатрах хай шукають Збишка. Я не думаю, що його стратили, турки шляхтича можуть використати і при обміні на свого вельможу, і тримати для одержання викупу. Ваші сотники всі були в морських походах і в московському, то Збишка знають добре. Скажіть хлопцям, що то моє особисте прохання. А тепер до відпочинку!

***

Ранок, як здавалося козакам, благословився надто швидко. Так ніби його турки підганяли. Лишень звечоріло, не встигли зірки проявитися на небі, а вже й вранішня зоря заполум'янілася. А Турки тільки цього й чекали. Гармати досить голосно стали плювати ядрами в бік козацького табору. Те що полки козаків зосередилися по рубежу табору та під возами, а кіннота в лісочку по праву руку від табору і по ліву біля річки, турецькі гармаші не помітили, і палили по створених нашвидкуруч фальшивих укріпленнях і окопах. Провівши двогодинний гарматний обстріл козацького табору, султан послав кращі підрозділи, в яких приймали участь майже всі яничари, на його штурм.

Кінні підрозділи, а за ними піші, вдарили з усією міццю і не зустрічаючи опору заглибилися на більшу половину козацького табору. Лише тоді по знаку Сагайдачного з флангів від возів піднялися козаки з рушницями, які під час гарматного обстрілу хоронилися під возами. Вони відкрили шалений вогонь з рушниць і гармат. Турки фактично потрапили в вогняне кільце. А тим часом кінні загони на чолі з Сагайдачним кинулися на майже беззахисний Турецький табір. Незабаром бій розгорівся на території двох таборів козацького і турецького. Турки не очікували такого розвитку подій, і спочатку ними оволоділа паніка, лише через деякий час вони почали розуміти ситуацію і бій ставав все жорстокішим. Сагайдачний не зважаючи на поранення сам носився по всьому полю бою, охорона за ним ледь встигала. Під час сутички в турецькому таборі Сагайдачний захопив у полон турецького пашу, якого потім передав гетьману Ходкевичу у подарунок.

Коли козаки ввірвалися у турецький табір, султана терміново відвели в безпечне місце. Сагайдачний і козаки Гаркуші та Скороненка по всьому табору шукали Збігнева Гуру, проте без результату. Пізніше від полоненого довідались, що той знаходився біля султана. Під час бою турецький табір був настільки зруйнований, що султан був вимушений змінити місце його розташування.

В другій половині дня турки отримали підкріплення і почали витісняти козаків зі свого табору. Ходкевич для підтримки козаків, ввів у бій три польські хоругви на чолі з полковниками Вайнером і Лермутом. Лише на вечір бій, між знесиленими супротивниками, припинився. В наслідку бою Турки мали великі втрати, а саме головне, вони втратили віру в перемогу. Турецький султан плакав від злості і безсилля. Козаки, погромивши табір, ще й встигли взяти в турецькому таборі великі трофеї.

Наступні дні турки не проводили військові дії, чекали поповнення, приводили в бойовий стан новий табір. А в козаків тим часом з'явилися великі проблеми. Сагайдачний не готував військо до походу, а прийнявши булаву не мав часу розібратися з забезпеченням війська продовольством і фуражем. Битва проходила на обмеженій ділянці землі і якщо й була дещиця трави то вже в перший день її повипасали. На біду, Ногайська орда Кантемира закрила дорогу між Камінцем і Хотином, по якій Польсько-Литовське військо одержувало провіант і набої до рушниць та гармат.

Першими, як завжди, почала виявляти незадоволення козацька голота. Великим натовпом вони прийшли до Сагайдачного вимагаючи провіанту і одночасно вимагаючи кари Якову Бородавці, який, на їхню думку, був головним винуватцем того, що велика кількість козацьких загонів до табору з Молдавії не прийшла, а була розбита Турецьким військом. Його також звинувачували в тому що у війську не заготовили провіанту.

Сагайдачний, не зважаючи на хворобу, сам вийшов до козаків. Але ті підняли такий ґвалт, що говорити було неможливо. Сагайдачний підняв булаву і мовчки чекав. Поволі юрба стихла. Лише після цього Сагайдачний обвів поглядом юрбу, "саме юрбу!" подумалося йому. На військо козаки, що підняли ґвалт мов ображені жінки, були мало схожі. Досить тихо але твердо він звернувся до них.

– Панове товариші, здається лише вчора ви були військом та таким, що вас поважали ваші вороги. А тепер скажіть, ви самі себе поважаєте? Ви вимагаєте кари Якову Бородавці, то не мені вирішувати прийде час зберете Раду і вирішите. Ваше право! А мені дайте відповідь на таке питання: ви панове, куди збиралися, на війну чи до куми на пироги?! Якщо на війну, то хто відмінив закон про те, що в обозі повинно бути на кожні п'ять коней віз фуражного зерна? Ви про своїх коней подумали? Як би я готував військо до походу, ви б мені відповіли!

Сагайдачний на деякий час замовк, від хвилювання різко заболіло поранене плече. Він легенько потер його долонею і вже іншим тоном продовжив.

– Проблема є, і треба її вирішувати разом. Ви пошукайте трави чи листя з дерев, а я поїду до гетьмана Ходкевича хай і він поділиться припасами. Та разом з ним подумаємо як Ногайську орду скинути з дороги на Камінець. А ви займіться справою.

Він повернувся і зайшов до куреню. Юрба козаків як зібралася, таким же чином розійшлася, але невдоволення лишилося. Коли Сагайдачний відправився до Ходкевича, козацька сірома таки знайшла вихід своєму невдоволенню і злості. Без рішення Ради стратила Якова Бородавку. За такі справи їх чекала швидка розправа, але полковники вважаючи на безперервні бої, відклали цю справу до інших часів. Козацькі закони військового часу мали одне рішення за непослух, смерть.

Гетьман Ходкевич виглядав змученим і хворобливим, проте побачивши Сагайдачного розпрямився і з щирою посмішкою пішов назустріч дякуючи за відважну і стійку боротьбу з поганами.

– Пане Сагайдачний, те що робили козаки в бою не піддається ніякій логіці. Після гарматного обстрілу, який, здавалось, від табору лишив лише купи землі, Турки від тих куп отримали такий вогонь з рушниць і гармат, що встеляли густо ті купи своїми тілами! Окремо хочу подякувати за подарунок. Той паша, якого ви прислали для мене, є запорукою нашої спільної перемоги!

– Пане гетьмане! Дякую за розуміння і підтримку, без неї, особливо в перший день, ми би не встояли, не були готові. Проте то вже вчорашній день. Сьогодні, від того що не розвинули успіху, і не пішли всім об'єднаним військом на Турка, ми багато втратили. Мої розвідники доповідають, що до султана щоденно підходять нові сили, а ми з вами допомоги не будемо мати!

– Пане Сагайдачний, я з вами однієї думки, але королевич Владислав разом з комісарами заборонили навіть думати про наступ.