Читати книгу - "Найкраще в мені"

Але тепер все було майже позаду. Ще одна зміна, і ноги її тут більше не буде. І Орієнтал, як і більшість місць, де вона побувала, стане для неї не більше, ніж просто спогадом.

* * *

Алана Боннера неділі завжди трішки засмучували, бо з ними приходило розуміння, що завтра знов на роботу. Для себе він якось вирішив, що люди зазвичай надто переоцінюють значення роботи.

Не те щоб він мав вибір. Мати хотіла, щоби він усе на світі здобув сам, чи як там вона каже, а це, ясна річ, облом. От якби вона найняла його управителем на фабриці, то була б інша справа — сидів би в конторі під кондиціонером, роздавав вказівки, наглядав за роботою інших, а не закуски розвозив по крамницях. Але що робити? Мама головна, і ту посаду вона берегла для Емілі, його сестри. Бо, на відміну від нього, Емілі закінчила коледж.

Але не все так погано. У нього було своє житло, хоч і завдяки мамі, і всі комунальні послуги оплачувалися за рахунок саду, а це означало, що всі зароблені ним гроші цілковито лишалися йому. Чи навіть ліпше: міг приходити і йти, коли йому заманеться — серйозний крок уперед порівняно з життям у материному будинку. Та й працювати на маму, хоч би й у конторі з кондиціонером, було б не легше. По-перше, якщо працювати безпосередньо з нею, то вони постійно натикалися б одне на одного — сумнівне задоволення. А ще мама аж надто велику увагу приділяє паперам і формальностям, а це ніколи не було його сильною стороною, тож так, як є зараз — найліпший варіант. Більшість часу він міг робити що завгодно, коли завгодно — і всі вечори й вихідні належали йому.

У п’ятницю все склалося якнайліпше — в «Тайдвотері» було наполовину менше людей, ніж завжди. Принаймні після того, як Ейбі припхався. Люди реально тікали звідти пошвидше. А він лишився, і деякий час все було просто… шикарно. Він балакав із Кенді, і йому здалося, що її й справді цікавило те, що він розповідав. Звісно, вона до усіх загравала, але він відчував, що сподобався їй. Сподівався, що так само вийде і в суботу, та в барі був реально зоопарк — усі столики зайняті і до шинквасу не проштовхатися. Він власних думок не чув — що вже говорити про балачки з Кенді.

Але ж щоразу, коли він робив замовлення, вона посміхалася йому через голови інших хлопців, і це давало йому надію на сьогоднішній вечір. По неділях мало хто ходить по барах, і він збирався з мужністю запросити її на побачення. Навряд вона погодиться, але що йому втрачати? Вона ж незаміжня, правда?

* * *

У трьох годинах ходу на захід від Орієнтала Френк стояв на полі для гольфу. Просто перед ним була тринадцята лунка, Роджер саме прилаштовувався загнати туди м’яча, а він пив собі пиво. Роджер сьогодні грав добре — ліпше, ніж Френк. Сьогодні він не зробив жодного удару, який би зміг урятувати його реноме. Драйви виходили кручені, а чипи короткі, тож про прямі удари до лунки й говорити не випадало.

Він намагався заспокоїти себе, що про результат не треба хвилюватися. Це ж була можливість утекти з кабінету й побути з приятелем, подихати свіжим повітрям і розслабитися. На жаль, легше від цього не ставало. Усім відомо, що головна насолода від гольфу полягає в тому, щоби зробити щасливий удар ключкою — дугоподібний драйв через весь фервей чи чип, після якого м’яч опиниться просто перед лункою. На даний момент він не зробив жодного вартого уваги удару, а на восьмій лунці витратив усі п’ять патів. П’ять! Він з таким же успіхом міг би піти гратися до місцевого атракціону — спробувати між лопатей млина загнати м’яча клоунові до рота. І навіть повернення Аманди не поліпшувало йому настрій. Якщо так ітиме й далі, то він, напевно, і матч не дивитиметься, бо було в нього передчуття, що ніякого задоволення від того не матиме.

Він зробив останній ковток пива з бляшанки й подумки похвалив себе за те, що взяв повний холодильник. По всьому видно, що день буде довгий.

* * *

Джаред був щасливий, що мати поїхала з міста — нарешті він міг гуляти ночами, скільки заманеться. Усі ці вигадки з комендантськими годинами якась дурня. Він уже в коледжі вчився, а в коледжі ніхто не дотримується комендантської години, але, здається, мама про це була не в курсі. Як повернеться з Орієнтала, то він її просвітить.

Не те, щоб на цих вихідних це мало якесь значення. Коли батько засинав, то спав як мертвий, а це означало, що Джаред міг повертатися додому, коли схоче. В п’ятницю він повернувся о другій, вчора майже о третій. Тато нічого не помітив. А може, й помітив, та Джаред про це не міг знати: коли він прокинувся, батько вже поїхав на гольф зі своїм приятелем Роджером.

Хоча за пізні повернення теж доводилося платити. Зробивши набіг на холодильник в пошуках їжі, він вирішив повернутися до своєї кімнати й подрімати. Іноді немає нічого кращого за те, щоби завалитися на подушку посеред дня. Найменша сестра була в таборі, Лін поїхала на водосховище Лейк-Норман, а батьків теж не було вдома. Іншими словами, вдома було тихо — мабуть, це були найтихіші дні літа.

Розпластавшись на ліжку, він роздумував, чи вимкнути мобільний. З одного боку, він не хотів, аби його турбували, але з іншого — могла подзвонити Мелоді. У п’ятницю в них було побачення, а вчора ходили разом на вечірку, і хоч зустрічалися вони недовго, вона дуже йому подобалася. Навіть дуже й дуже.

Він лишив телефон увімкненим й вклався зручніше, а тоді за пару хвилин провалився у сон.

* * *

Першим, що відчув Тед, коли прокинувся, був нестерпний біль у голові, і роздроблені образи вчорашнього дня стали поступово складатися докупи — Довсон, Тедів зламаний ніс, лікарня, рука в гіпсі, очікування під дощем. Довсон десь ховався, водив його за носа…

Довсон. Водив. Його. За носа.

Він різко сів на ліжку, й у животі завібрував біль. Тед поморщився, та навіть морщитися було боляче, а коли він торкнувся обличчя, то мало не завив від болю. Ніс на дотик був розміром з величеньку картоплину, і хвилями накочувалася нудота. Він не знав, чи зможе до вітру сходити й не