Читати книгу - "Корона Медіаносу. Балада про тигрів, собак та щурів, Арія Вест"

Дівчина невимушено покосилася на свого супутника, що сидів поряд і дивився на потвор так, мовби бачив таке кожного дня поряд із своїм домом.

Старик же злякався настільки, що в якийсь момент просто не зміг стриматись:

― Матінко рідна, за що… за що мені цей жах?! Скільки їду крізь цей ліс, ні разу… ні разу не було такого… о-о-о, Всюдисущий! ― враз закричав він, бо одна з істот різко викинула вперед довжелезну желеподібну руку, яка, вдарившись об щит, ліниво сповзла вниз. Та візник відправився у непритомність ще до того, як рука істоти встигла торкнутися щита.

Спостерігаючи за цим, Вей лиш повів бровою:

― Я мав надію, що він протримається довше.

Натомість коні вели себе більш спокійно. Поки рука Релі погладжувала спину то одного, то іншого, вони зовсім не лякалися небезпеки, не іржали і навіть не думали зриватися з місця.

У ту ж мить істоти зібралися довкола, юрбою оточивши магічний круг. Із їхніх желеподібних пащек почали долинати балачки:

― Оце так щастячко! Пожива сама прийшла у наш ліс!..

― Пожива-не-пожива, але що за нечисть це зробила?! Ніяк не пройти!! ― жалівся інший монстр, намагаючись пробитись крізь невидимий бар’єр.

Релі була втішена, що її творіння працювало. Знову погладивши коня по спині, вона відчула, що Вей весь цей час дивиться на неї.

Тварюки тим часом зуміли на рівному місці пересваритися:

― Нечисть?! Так ми ж і самі ― нечисть! Хто сміє перегороджувати нам шлях?! ― заволав один монстр, і тут же долинув пронизливий писк іншого:

― А-а-а-а-а!

― Що?! Що?! Чого розкричався?!

― Ти наступив на мою ніжку, і тепер вона відпала!

― І що тепер?! Відростиш нову!

Потвора жадібно пропищала:

― Але я любив цю!

Поки вони гризлися, а Релі спокійно сканувала периметр на наявність іще яких-небудь загроз, Вей проказав:

― Здається, я знаю, у чому справа.

Релі поглянула на нього, мовляв, продовжуй.

― У місті ходять чутки, що крізь цей ліс веде лише одна безпечна дорога. Усі мандрівники повинні пересуватися виключно нею, адже той, хто зійде зі шляху, ризикує потрапити у смертельну пастку ― лабіринт, який створила відьма, що століттями мешкає тут. Кажуть, її неодноразово намагалися спіймати і, якщо не убити, то бодай скувати її смертоносні сили алевіатами. Але все безуспішно. Відьма ― надзвичайно хитра істота, вміло переховувалася і досі, час від часу ловлячи заблукалих мандрівників і спускаючи з них шкуру у своєму будиночку на курячих ніжках.

Релі повела бровою:

― У такому разі, все зрозуміло. Якщо з’явилися монстри, її вірні піддані, значить, зовсім скоро з’явиться і сама відьма.

Із уст Вея долинув дивний звук, схожий на подив, чи навіть… переляк.

Релі озирнулася на нього:

― Що трапилося?

Вей, усміхнувшись, захитав головою, і захоплено поглянув в очі принцеси:

― Нічого, просто я трохи нервую.

Релі поспішила заспокоїти його, хоча у її голові й не вкладалося те, що йому було дійсно страшно, хоча іще кілька хвилин тому він абсолютно ніяк не зреагував на появу нечисті:

― Можеш бути спокійним. Якщо не вдасться домовитися, я…

Вона явно хотіла сказати, що не завагається застосувати Чорну смерть, якщо перед ними постане істинне зло, однак Вей поспішив запитати:

― Твій кинджал дуже цікавий. Можна мені поглянути?

Релі всміхнулася, в душі дивуючись із його поведінки:

― Звичайно.

Знявши його із пояса, дівчина акуратно поклала зігнутий кинджал у витягнуті долоні хлопця. Він взявся його захоплено розглядати, а Релі, ще раз погладивши коней по вже спокійніших спинах, із підозрою виявила, що желеподібні монстри, котрі весь цей час оточували їх, безслідно зникли.

Несподівано ліс охопив пронизливий вітер. Він подув так сильно, що принцесі та юнакові довелося затуляти обличчя рукавами.

Вщух вітер, однак, так само неочікувано, як і налетів. Та щойно вони опустили руки, то побачили, як по дорозі, просто на них, несеться якась навіжена істота!

Ззовні вона тільки трохи скидалася на людину. Її руки і ноги були неприродньо зігнуті, спина вигнута, а шия викручена на сто вісімдесят градусів. Скидаючись на павука, істота неслася на величезній швидкості, ось-ось зібравшись здійснити вирішальний стрибок. Уже не було жодного сумніву ― це відьма.

Звісно, у Релі були зовсім інші уявлення про відьом, засновані, в основному, на її особистому досвіді зустрічі з ними. Й усі вони виглядали цілком, як звичайні люди. Ця ж відьма… була максимально наближена до світу нечисті, якщо можна було так висловитися людською мовою.

Релі вихопила із рук Вея свій кинджал, готуючись вступити у, можливо, нерівний бій. Адже щойно налетів вітер, магічне коло навкруг воза виявилося повністю стертим.