Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Рубінова книга, Керстін Гір 📚 - Українською

Читати книгу - "Рубінова книга, Керстін Гір"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Рубінова книга" автора Керстін Гір. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63
Перейти на сторінку:
знати? — Він провів рукою по волоссю, і я помітила, що його пальці ледь-ледь тремтять. Себто він був не такий уже крутий, яким хотів здаватися. — Вони думали збити тебе з пантелику. І мене також.

— Люсі сказала, що я повинна запитати дідуся. Певно, вона не знає, що він помер. — Я згадала повні сліз очі Люсі. — Бідолаха. Це, мабуть, жахливо — залишити всю свою сім'ю в майбутньому і знати, що ти ніколи її не побачиш.

Ґідеон не відповів. Якусь хвилю ми мовчали. Крізь щілину в заслоні я подивилася на вівтар. Маленький привид із ринви, десь по коліно заввишки, гостровухий і з хвостом, як у ящірки, вискочив з тіні однієї з колон і подивився на нас. Я швидко відвела погляд. Якщо він помітить, що я його бачу, то відразу причепиться, як реп'ях. Духи кам'яних фігурок зі стічних жолобів часом бувають такими уїдливими, це вже я пізнала на собі.

— Ти впевнений, що можеш довіряти графу Сен-Жермену? — запитала я, а водостічний привид вистрибом наближався до нас.

Ґідеон глибоко вдихнув.

— Він геній. Він відкрив речі, які ніхто до нього… так, я йому довіряю. Хоч би що думали Люсі і Пол — вони помиляються. — Він зітхнув. — У всякому разі, до недавнього часу я був цілком упевнений у цьому. Все здавалося таким логічним.

Маленький привид-ринвак вирішив, очевидно, що ми занадто нудні. Він видерся нагору по котрійсь із колон і зник на хорах.

— А зараз уже ні?

— Я знаю тільки, що в мене все було під контролем, поки не з'явилася ти! — кинув Ґідеон.

— Ти хочеш скинути на мене провину за те, що вперше в житті не всі танцюють під твою дудку? — Я запитально підсмикнула брову — точнісінько, як він. Їй-бо, класне відчуття! Я мало не посміхнулася, така горда була з себе.

— Ні! — Він похитав головою і майже застогнав. — Ґвендолін! Чому з тобою все набагато складніше, ніж із Шарлоттою? — Він нахилився до мене, і в його очах було щось таке, чого я там ще ніколи не бачила.

— Ах. То ви про це балакали сьогодні на шкільному подвір'ї? — запитала я ображено.

Дідько. Зараз я дала йому фору. Що з мене візьмеш, помилка новачка!

— Ревнуєш? — раптом сказав він і широко посміхнувся.

— Анітрохи!

— Шарлотта завжди робила те, що я їй казав. А ти маєш свій розум. З тобою дуже важко. Але і якось кумедно. І мило, — цього разу не тільки його погляд збентежив мене.

Я зніяковіло прибрала пасмо волосся з чола. Моя дурнувата зачіска повністю розкуйовдилася за час нашої втечі, а всі шпильки, либонь, витрусились доріжкою від Ітон-плейс аж до церковних дверей.

— Чому ми не повертаємося до Темпла?

— Бо тут так спокійно. Коли ми повернемося, напевно, знову почнуться чергові нескінченні балачки. І чесно кажучи, я б залюбки обійшовся без дядька Фалька, який звик мене туди-сюди попихати.

Ха! Зараз я знову можу вставити своє слово!

— Не найкраще відчуття, еге ж?

Він похитав головою.

— Ні. Таки ні.

Зовні з боку нефа щось зашаруділо. Я здригнулась і знову подивилася в щілину запони. Це була лише літня жінка, що запалювала свічку.

— Що буде, якщо ми зараз перескочимо? Не хотілося б мені приземлитися на коліна якогось… гм… малого, що надумав сповідатися. І можу собі уявити, що священик буде не в захваті.

— Не бери в голову, — Ґідеон тихо засміявся. — У наш час ця сповідальниця завжди вільна. Вона, так би мовити, зарезервована для нас. Пастор Джейкобе називає її ліфтом у пекло. Само собою, він — член Ложі.

— Скільки нам залишилося до зворотного стрибка?

Ґідеон зиркнув на свій годинник.

— Час у нас ще є.

— Тоді нам треба як слід його використати. — Я хихикнула. — Ти не хочеш мені сповідатися, сину мій? — Це просто вилетіло з мене, і тієї ж миті я ясно зрозуміла, що тут відбувається.

Я на початку минулого століття сиджу в сповідальні з Ґідеоном-досі-відомим-як-містер-Свинтус і фліртую з ним, аж гай гуде! Боже! Чому Леслі не складе для мене папку з вказівками на цей випадок?

— Тільки якщо ти теж висповідаєш переді мною свої гріхи.

— Так, тобі б цього, звичайно, дуже хотілося. — Я поквапилася змінити тему. Ця була занадто слизькою. — До речі, з пасткою ти мав рацію. Але звідки Люсі з Полом могли знати, що ми з'явимося саме сьогодні?

— Поняття не маю, — відповів Ґідеон і раптово так близько нахилився до мене, що наші носи опинилися один від одного всього за кілька сантиметрів. У сутінках його очі здавалися геть темними. — Але, можливо, ти це знаєш.

Я розгублено закліпала (вдвічі розгублено: по-перше, з огляду на саме питання, але ще більше через його раптову близькість).

— Я?

— А що, коли ти та людина, яка виказала Люсі й Полу місце умовленої зустрічі?!

— Що? — Я, напевно, виглядала вкрай нерозумно. — Що за дурня! Коли б це я могла таке зробити? Я навіть не знаю, де взагалі той хронограф. І я б ніколи не допустила, щоб… — я затнулась, аби не бовкнути, бува, чого-небудь зайвого.

— Ґвендолін, ти ж не знаєш, що можеш натворити в майбутньому.

Це треба було спочатку переварити.

— Так само це міг бути й ти сам, — відказала я.

— Теж правда. — Ґідеон відкинувся назад на свою половину, і в сутінках я побачила, як блиснули його зуби. Він посміхався. — Я думаю, що нам удвох буде досить цікаво найближчим часом!

Ця фраза викликала у мене в животі прилив тепла. Перспектива майбутніх пригод мала б мене налякати, але зараз вона наповнила мене відчуттям якогось шаленого щастя.

Так, це буде цікаво.

Ми помовчали. Потім Ґідеон озвався:

— Нещодавно в кареті ми говорили про магію Крука, — пам'ятаєш?

Звісно, я пам'ятала. Кожнісіньке слово.

— Ти сказав, що в мене не може бути цієї магії, бо я просто звичайна дівчина. Яких ти знаєш цілу купу. Які юрбами ходять в туалет і шпетять Лізу, бо…

На мої губи лягла долоня.

— Я пам'ятаю, що я сказав. — Зі своєї кабіни Ґідеон нахилився до мене. — І мені дуже шкода.

Що? Я сиділа як громом уражена, не спроможна поворухнутись або навіть просто вдихнути. Його пальці обережно чіпали мої губи, торкнулися підборіддя й піднялися по щоці аж до скроні.

— Ти не звичайна, Ґвендолін, — прошепотів він, а рука його гладила моє волосся. — Ти вкрай незвичайна. Тобі не потрібна ніяка магія Крука, щоб бути особливою для мене. — Його обличчя наблизилося. Коли його губи торкнулися моїх, я заплющила очі.

Окей. Здається, зараз я знепритомнію.

1 ... 62 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рубінова книга, Керстін Гір», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рубінова книга, Керстін Гір"