Читати книгу - "Сапфірова книга, Керстін Гір"

Містер Мерчант, мацальник, приєднався до нас.　

— Чи потрібен дамі компетентний супровід на спінеті? — запитав він.　

— Ні, дамі потрібно дещо інше, — зауважив Ґідеон і сів на стільчик біля спінета. — Будь ласка, Ґвен…　

— Пен, я б попросила, — нагадала я. — Я знаю, що співатиму. «Do not cry for me, Aryentina»[72]. Я знаю всі слова, а мюзикли, по суті, поза часом, ти так не вважаєш? Але, може, вони не знають, що таке Аргентина…　

— Ти ж не хочеш зганьбитися перед стількома людьми, правда ж?　

Це була непогана спроба змусити мене злякатися, але за цих умов — геть марна.　

— Послухай, — довірливо шепнула я. — Мені всі ці люди до спини. По-перше, вони всі померли двісті років тому, а по- друге, настрій у них чудовий і вони п’яні. Усі, крім тебе, звісно.　

Ґідеон застогнав і опустив чоло на руки, видобувши при цьому ліктями звуки зі спінета.　

— Чи знаєте ви… може, знаєте… «Memory»? Із «Cats»?[73]— запитала я містера Мерчанта.　

— О… Мені шкода… ні, — похитав головою містер Мерчант.

— Нічого, я тоді заспіваю а capella[74], — впевнено сказала я і повернулася до публіки. — Пісня зветься «Memory» і розповідає про… кішку, яка страждає від кохання. Але, по суті, це десь стосується і людей. У найширшому розумінні.　

Ґідеон підвів голову, не вірячи власним вухам, і знову сказав:　

— Прошу тебе…　

— Ми просто нікому не розкажемо, — шепнула я. — Окей? Це буде нашою таємницею.　

— Нарешті настав цей момент. Чудова, єдина у своєму роді й прекрасна міс Ґрей зараз співатиме для нас! — вигукнув лорд Бромптон. — Уперше перед публікою.　

Я мала б хвилюватися, адже всі розмови вщухли і всі погляди були звернені до мене, але я не хвилювалась. Ех, який чудовий пунш! Я неодмінно маю дізнатися його рецепт.　

Що я там збиралася співати?　

Ґідеон зіграв кілька нот на спінеті, і я впізнала перші такти. «Memory». Ага, точно! Я вдячно посміхнулася Ґідеонові. Як мило, що він акомпанує. Я набрала в легені повітря. Перший звук у цій пісні був особливо важливий. Якщо його сфальшувати, далі можна не продовжувати. Слово «Midnight» має прозвучати точно, але не настирливо. Я зраділа, тому що в мене воно прозвучало, як у Барбари Стрейзанд.

Ти подумай! Ґідеон, виявляється, вмів грати на роялі. І зовсім непогано. Господи, якби я не була так страшенно в нього закохана, зараз би я вже точно в нього закохалася. Йому навіть не треба було дивитися на клавіші — він дивився тільки на мене. І мав при цьому здивований вигляд, ніби зробив допіру несподіване відкриття. Може, тому що в пісні «місяць» був «she», а не «it»?

співала я тільки для нього. У залі була чудова акустика, наче я співала в мікрофон. Або вся причина була в тому, що всі й пари з вуст не пускали?

Let the memory live again[76]

Так співати мені подобалося більше, ніж із «Sing Star»[77] Це було справді, справді круто! І навіть якщо все було сном і будь-якої миті до кімнати міг зайти тато Синтії та влаштувати грандіозний скандал — цей момент був того вартий.　

Мені знову ніхто не повірить

РОЗДІЛ 11

Time ain’t nothing but time

It’s a verse with no rhyme,

And it all comes down to you[78]　

Bon Jovi

Недоліком виявилося хіба те, що пісня була закороткою. У мене майнула спокуса приточити ще один куплет, але так можна було зіпсувати загальне враження, тому я не стала цього робити. Трохи шкодуючи, я проспівала мої улюблені рядки:

і ще раз подумала, що пісня не могла бути написана спеціально для котів. Напевно, причиною був пунш — точно він! — але здавалося, що гості на суаре насолоджувалися нашим виступом не менше, ніж італійськими аріями. Принаймні вони захоплено плескали, а я, поки леді Бромптон пробиралася крізь натовп гостей, нахилилася до Ґідеона й розчулено сказала:　

— Дякуємо! Це так любо з твого боку. І ти чудово граєш!　

Він знову підпер голову рукою, наче не міг збагнути, що це він щойно зробив.　

Леді Бромптон обняла мене, а містер Мерчант екзальтовано розцілував в обидві щоки, назвав «золотим горлечком» і зажадав заспівати на біс.

Настрій у мене був такий чудовий, що я б зараз же залюбки продовжила, проте Ґідеон прокинувся із заціпеніння, підвівся і міцно вхопив мене за зап’ясток.

— Я впевнений, Ендрю Ллойд Вебер захопився б, якби дізнався, що його музику тут так високо цінують, але моїй сестрі необхідно відпочити. До минулого тижня в неї було сильне запалення горла, і лікарі рекомендували його поберегти — інакше вона може назавжди втратити голос.

— Крий Боже! — вигукнула леді Бромптон. — Чому ви раніше не сказали? Бідолашна дівчинка!

Я ж, задоволена, муркотала собі під ніс «І fell pretty» з «Вестсайдської історії».

— Я… пунш у вас справді особливий, — зауважив Ґідеон. — Мені здається, він спокушає людей забути про