Читати книгу - "Ґоморра"

набути статусу привілейованого клієнта, який вони здобули перш за все завдяки комерційним оборудкам. Фірми «Чіріо» та «Пармалат» забезпечували своїм постачальникам спеціальні знижки — від чотирьох до шести з половиною відсотка, а також різноманітні привілейовані замовлення, тому супермаркети та роздрібні торговці теж отримували знижки. Таким чином казалезці змусили всіх мовчки коритися своєму комерційному пануванню. А там, де мирне переконування та спільність інтересів не спрацьовували, спрацьовувало насильство: погрози, здирництво, знищення транспортних засобів. Водіїв конкурентних фірм жорстоко били, їхні авто трощили, а склади з продукцією — палили. І це нагнало такого страху, що стало неможливо не лише збувати конкурентний товар, а й знайти будь-кого, хто хотів би продавати ті марки продукції, що їх не нав’язували казалезці. А розплачуватися, врешті-решт, довелося безпосереднім споживачам: монополізований ринок «застигнув», справжня конкуренція на ньому щезла, і тому роздрібні ціни на ньому почали неконтрольовано зростати.

Ця грандіозна оборудка між виробниками молока та Каморрою стала надбанням гласності восени 2000 року, коли Куоно Летієро, компаньйон казалезців, почав співробітничати з правоохоронними органами і розповів про комерційні зв’язки цього клану. Гарантія безперебійного збуту автоматично і напряму забезпечувала гарантію отримання банківського кредиту, про який мріє кожна велика компанія. За цим сценарієм «Чіріо» та «Пармалат» офіційно вважалися «постраэкдалими сторонами», жертвами здирництва, але слідчі переконалися в тому, що в обох цих компаніях настрій був досить оптимістичним, а їхні дії та дії місцевих каморристів були взаємовигідними. «Чіріо» та «Пармалат» — принаймні їхні тодішні менеджери — ніколи не повідомляли про те, що вони зазнають в Кампанії збитків від втручання кланів у їхню діяльність. Навіть тоді, коли у 1998 році на одного з працівників компанії «Чіріо» було вчинено напад у його помешканні побіля Казерти: цього чоловіка жорстоко побили палицею в присутності дружини та дев’ятирічної доньки за те, що він не став виконувати наказів клану. Ніхто не заявив протесту, ніхто не написав заяви до поліції. Стабільність монополії виявилася кращою за нестабільність ринку. Гроші на утримання цієї монополії та оволодіння ринком усієї області Кампанія треба було якось провести по бухгалтерії. Але в країні здібних бухгалтерів, де відбулася декриміналізація фальшивої звітності, це не становило великої проблеми. Фальшиві інвойси, фальшиві спонсори, фальшиві різдвяні премії за «великі успіхи в справі продажу молока» допомогли вирішити всі проблеми з бухгалтерською звітністю. Заради цього, починаючи з 1997 року, видавалися гроші за неіснуючі події: Фестиваль сиру моццарелли, Свято музики на п’яцца і навіть на свято Сан-Таммаро, покровителя Вілла-Літерно. Начебто на знак «шанобливого ставлення» до своїх працівників компанія «Чіріо» навіть фінансувала Polisportiva Afragolese — спортивний клуб, керований кланом Моччія, а також широку мережу музичних, спортивних та відпочинкових центрів, покликаних продемонструвати «активну громадянську позицію» Казалезі. Компанія «Чіріо» стверджувала, що її до цього примушували, що це було частиною політики залякування та здирництва, і наполягала, що стала жертвою злочинної діяльності кланів. (Після цього слідства, що закінчилося фінансовим скандалом, як «Чіріо», так і «Пармалат» оголосили себе банкротами. Обидві компанії зазнали реструктуризації і тепер продовжують функціонувати під керівництвом абсолютно нових менеджерських груп.)

За останні роки вплив цього клану значно посилився і сягнув Східної Європи: Польщі, Румунії та Угорщини. Саме в Польщі і був заарештований 2004 року Франческо Чіччар’єлло Ск’явоне, кузен Сандокана, опецькуватий вусатий бос Каморри. Його розшукували за десять убивств, три викрадення, дев’ять замахів на вбивство, численні порушення законів володіння зброєю, а також за рекет. Його схопили, коли він купував зелень зі своєю двадцятип’ятирічною румунською партнеркою Луїзою Боетц. Чіччар’єлло жив під іменем Антоніо і скидався на звичайного п’ятдесятилітнього бізнесмена з Італії. Але напарниця Чіччар’єлло, напевне, відчула, що щось не так, коли для того, щоб збити зі сліду поліцію, їй довелося здійснити довгу і заплутану подорож поїздом до Кросно, поблизу Кракова, щоби там з ним зустрітися. Та агенти поліції «пасли» її через три кордони, проїхали за нею в авто аж до околиць цього польського міста — і нарешті біля прилавка в супермаркеті застукали Чіччар’єлло, який на той час уже збрив свої вуса, випрямив кучеряве волосся та істотно схуднув. Раніше, втікши з Італії, Чіччар’єлло перебрався до Угорщини, де мав великі ділові інтереси: тваринницькі ферми, землю та угоди з місцевими бізнесменами. Італійський представник SECI, Південно-Європейської ініціативи зі спільної боротьби з міжнародною злочинністю, доповідав, що Ск’явоне зі своїми людьми часто їздив до Румунії і започаткував крупні оборудки в містах Барлад на сході країни, Сіная — у центрі, та в Клюй — на заході, а також по всьому узбережжю Чорного моря. Чіччар’єлло Ск’явоне мав двох коханок: Луїзу Боетц та Крістіну Кореманчау; остання теж була румункою. В Казале поширилася чутка, що його заарештували через жінку, і це було для Ск’явоне як публічний ляпас. Заголовок у місцевій газеті теж, здавалося, над ним насміхався: «Чіччар’єлло заарештували разом із коханкою». Насправді ж обидві коханки мали величезне значення для його бізнесу, бо вони були фактичними керівницями його інвестицій в Польщі та Румунії. Чіччар’єлло був одним з останніх заарештованих босів родини Ск’явоне. За двадцять років свого панування та безперервної ворожнечі багато ватажків казалезьких кланів та їхніх поплічників потрапили за ґрати. Всі розслідування діяльності цього картелю та його філій поєднали в один «спартаківський» мега-процес, названий так на честь бунтівного гдадіатора, що цідняв найбільше повстання за всі часи існування Римської імперії.

Я пішов до зали суду в Санта-Марія-Капуа-Венере того дня, коли зачитувалися вироки, сподіваючись зустріти масу фоторепортерів та телевізійників. Але їх там виявилася жалюгідна жменька, і то, в основному, з місцевих газет і телестанцій. Зате було дуже багато карабінерів та поліції. Близько двохсот. Над будівлею суду низько висіли два гелікоптери, дошкуляючи всім присутнім гуркотом своїх двигунів та свистом лопатей. Скрізь — натреновані на вибухівку собаки та поліцейські автомобілі. Загальний настрій — надзвичайно напружений. Однак чомусь загальнонаціональні телеканали та преса — відсутні. Масмедіа чомусь повністю ігнорували цей гігантський судовий процес — у плані кількості звинувачуваних та очікуваних вироків — над злочинним картелем. Експерти дають такі цифри стосовно «спартаківського» суду: 3615 офіційно залучених слідчих, близько 1300 справ, відкритих антимафіозними підрозділами, починаючи з 1993 року, і всі — на основі свідчень Карміне Ск’явоне.

Цей суд тривав сім років і двадцять один день, і за цей час відбулося 626 слухань. Найскладніший суд над мафією в Італії за останні п’ятнадцять років. На ньому виступили п’ятсот свідків — на додачу до двадцяти чотирьох свідків обвинувачення, з яких шестеро були обвинувачуваними. Результати цього суду зайняли аж 90 томів: акти, обвинувальні вироки, різні документи та