Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Брама 📚 - Українською

Читати книгу - "Брама"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Брама" автора Фредерік Пол. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 60 61 62 ... 95
Перейти на сторінку:
будь ласка, не думай про сам процес. Просто розкажи, що ти відчуваєш.

— Почуття провини, — відповідаю одразу, ще не знаючи, про що говоритиму.

— Через що?

— Через… Я не впевнений.

Я підношу зап’ясток і дивлюся на годинника. Маємо ще двадцять хвилин. За цей час може трапитися багато чого, і я припиняю міркувати, чи дійсно хочу піти. Це роз’ятрює мене. На вечір я запланував пограти у подвійний бридж і в мене є всі шанси потрапити до фіналу, якщо я все не зіпсую і сконцентруюсь.

— Зіґфріде, я хотів би сьогодні піти раніше, — говорю я.

— Через що ти відчуваєш провину, Робе?

— Я не впевнений, що пам’ятаю.

Чухаю шию ведмедика і гигикаю:

— Це все дуже славно, Зіґфріде, попри те, що я звикав до цього деякий час.

— Через що ти відчуваєш провину, Робе?

Я починаю кричати:

— Через те, що я вбив її, ідіоте!

— Уві сні?

— Ні! Насправді. Двічі.

Я знаю, що дихаю тяжко, і розумію: давачі Зіґфріда це зафіксували. Я щосили намагаюся контролювати себе, щоб у нього не виникали дурнуваті ідеї. Аби дати лад власним думкам, я ще раз перебираю їх.

— Насправді я не вбивав Сильвію. Але намагався! Я бігав за нею з ножем!

Зіґфрід говорить спокійно і переконливо:

— У твоїй історії хвороби сказано, що в руці ти тримав ніж, коли посварився зі своєю подругою. Там не сказано, що ти «бігав за нею».

— Ну а якого ж біса мене забрали? Мені просто пощастило, що я не перерізав їй горлянку.

— А ти взагалі нападав на неї з ножем?

— Нападав? Ні. Я занадто збожеволів, тому кинув ножа на підлогу і вдарив її.

— Якби ти дійсно намагався її вбити, хіба не скористався б ножем?

— Хе! — це прозвучало як «Фу!»: це те саме, що «Пшо!». — Зіґфріде, шкода, що тебе там не було. Можливо, ти б умовив їх не забирати мене.

Весь сеанс зіпсовано. Знаю, що не слід було розповідати йому про свої сни: він завжди перекручує їх. Я встаю, презирливо дивлячись на химерну обстановку, яку Зіґфрід улаштував задля мого добра, тому я вирішую прямо все йому висловити, рубанути з-за плеча.

— Зіґфріде, — починаю я, — як на комп’ютер, ти досить непоганий хлопчина, і я тішуся цими сеансами в інтелектуальному плані. Та ось що: тобі не здається, що ми зайшли надто далеко. Ти просто збурюєш старий непотрібний біль і, чесно, я не знаю, чому дозволяю тобі це.

— Робе, твої сни переповнює біль.

— То хай він там і залишається. Я не хочу знову повертатися до тих паскудних речей, якими мене напихали в інституті. Так, можливо, я хочу переспати з матір’ю. Може, ненавиджу свого батька, бо він помер і залишив мене сиротою, то й що?

— Я знаю, що це риторичне запитання, Робе, але єдиним способом поквитатися з такими думками є їх висловлення.

— Навіщо? Щоб зробити мені боляче?

— Щоб унутрішній біль вийшов назовні й ти зміг із ним боротися.

— Можливо, було би простіше, якби я дозволив йому трішки поболіти всередині? Ти ж сам казав, буцімто я досить урівноважений, еге ж? Я не заперечую, що певна користь із цього є: після деяких сеансів, Зіґфріде, мені дійсно стає легше. Я виходжу звідси з новими думками. Сонце на куполі сяє яскравим і чистим промінням і всі усміхаються мені. Проте останнім часом це припинилося. Мені здається все дуже нудним і непродуктивним. Як ти поставишся до того, якщо я скажу, що хочу зав’язати?

— Відповім, що це тільки твоє рішення і завжди було таким.

— Ну, можливо, я так і вчиню.

Старий чортяка тримає паузу. Він знає, що я не буду цього робити, і дає мені час, щоб я сам це второпав, а відтак питається:

— Робе, чому ти стверджуєш, що двічі вбив її?

Спершу я дивлюся на годинника, а потім кажу:

— Гадаю, я просто обмовився. Зіґфріде, мені дійсно час іти.

Я намагаюся згаяти час у кімнаті відпочинку. Насправді мені немає від чого відпочивати. Я просто хочу вибратися звідси. Цей Зіґфрід із його тупорилими питаннями… Вважає себе за такого мудрагеля досвідченого, але що може знати іграшковий ведмедик?

Розділ 22

Того вечора я повернувся до своєї кімнати, проте довго не міг заснути; рано-вранці Шикі розбудив мене і розповів, що відбувається. Вижили лише три проспектори й оголошено їхню базову винагороду: сімнадцять мільйонів п’ятьсот п’ятдесят тисяч доларів без урахування відсотків.

Я враз прокинувся:

— За що? — запитав я нетерпляче.

Шикі відповів:

— За двадцять три кілограми артефактів. Гадають, що це ремкомплект, скоріш за все для корабля, оскільки його знайшли в посадковому модулі на поверхні планети. Та принаймні це якісь інструменти…

— Інструменти.

Я встав, розпрощався з Шикі й побрів униз тунелем до загального душу, думаючи про інструменти. Це багато означало: можливість відкрити механізм двигуна зорельотів гічі без вибуху, змогу дізнатися принцип дії двигуна і спосіб побудувати такий самотужки. Інструменти могли

1 ... 60 61 62 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Брама», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Брама"