Читати книгу - "Багряний рейд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Чого вам ще…
Побачивши чоловіка у формі, Агата завмерла.
Не маючи часу роздивлятися хазяйку, Максим посунув на неї, грубувато штовхнув усередину, зачинив двері, притулився спиною, для певності перехопив автомат, наставив на молоду жінку:
— Тихо. Сама?
— А ви…
— Сама, питаю?
Агата, торкнувшись йоржика коротко стриженого волосся, замість відповіді кивнула.
— Брешеш, — відрубав Максим. — У тебе син удома. Спить. Хлопчик. Скільки років?
— Десять, — пискнула Агата, тут же спитала: — Ви ж нічого йому не зробите? Ви нас не вб’єте? — І аж тепер вичавила запізно: — Ви хто?
— Крім сина є ще хто в хаті?
— Ні.
— Точно?
— Точно.
— Я чув про дільничного. Друг твій?
— Ні.
— Зайде?
— Ні.
— Хтось, крім тітки з молоком, ще має зайти нині?
— Ні… Не знаю.
— Не знаєш?
— Ні… Не повинен. Ми живемо тут удвох. Я вчителька, з місцевої школи. Мова, література… Російська…
— Це вже зайве. Можна не уточнювати.
Максим опустив автомат.
Агата зиркнула на зброю.
— Мамо, хто там?
— Андрій!
Агата перехопила сонного хлопця, обняла, притиснула міцно, потім заступила.
— Чого ти, мам! Це ж наш! Дядя офіцер! — вигукнув той.
— Ось дитина й розібрала, — вперше за останні дні полегшено всміхнувся Коломієць, протягнув хлопчикові руку долонею догори. — Здоров, малий.
На бинти довелося порізати ціле пране простирадло.
Агата сама дістала його зі старої дерев’яної скрині в кутку. Крім не знати звідки занесеної сюди солдатської койки з панцерною сіткою, кривоногого столу й двох табуреток меблів в хаті більше не було. Ще широка лавка, на ній стояла гасова лампа. Для стосика книжок хтось придумав саморобну, збиту з різнокаліберних дощок етажерку. Потертий, але колись запевне дорогий портфель, тулився біля стіни.
Андрійко пішов до школи, і аж тоді Коломієць подав знак своїм. Хлопчик не повинен був бачити в хаті ще когось, крім «дяді офіцера». Максим навмисне сказав при дитині: комісували, вертається зі шпиталю додому, підсів на попутку, висадили його біля найближчого села. Зайшов поїсти, як хазяйка пустить — то й переночувати. Тепер, якщо Андрійко проговориться в школі, в гіршому випадку приблудним офіцером дільничний чи сільський голова поцікавляться по обіді. У кращому — взагалі не сьогодні. Якщо потім хтось питатиме, Агата скаже: був офіцер, навіть ночував, рано-вранці пішов далі.
Випадків таких чимало.
І все одно до повернення хлопчика Дунай із Чубом мусили піти.
Нікого не питаючи, Дунай пошукав і знайшов у хаті трохи дров, заходився розпалювати плиту.
Агата не заважала незваним гостям хазяйнувати. Відгородившись саморобною розцяцькованою завісою, вона перевдягнулася, вийшла, примостилася на лавці й сказала:
— Їсти нема чого.
— Ти святим духом живишся? — спитав Дунай.
— На трьох чоловіків не стане.
— Нагріємо воду, поп’ємо чаю, — розпорядився Коломієць. — Нашого товариша треба перев’язати, гарячої води піде багато. Маєш щось чисте?
Віддавши простирадло, яке сама ж порізала на довгі стрічки, Агата зовсім не сподівалася відкупитися. Максим бачив на її лиці бажання спитати щось важливе. Та вчителька старанно тягнула, зайняла себе пораненим Чубом. Віддерши присохлі клоччя від розірваної нижньої сорочки й промивши рану, запитала:
— Дуже болить?
— Та потерплю.
Коломієць знайшов у печі казанок із вареною картоплею, поставив на стіл.
— На зуб стане.
Він був єдиний, хто перейшов із Агатою на російську. Дунай зиркав на вчительку з-під густих брів усякий раз, коли чув її москальську вимову. Чуб, схоже, зараз не звертав або не хотів звертати на те уваги.
— Що ви далі? — різко спитала Агата. — Слухайте, я ж розумію вже, хто ви. Читаю газети, в Макарові вже інструктували. Для чого сюди дійшли, не маю гадки і не хочу мати.
— А вашого зілля московського, бачу, всюди, — мовив Дунай.
— Чому — московського. Я ленінградка. Корінна, між іншим.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Багряний рейд», після закриття браузера.