Читати книгу - "Не вибачу, Уляна Пас"

З лікарні я вийшла лише наступного ранку. Після того як Ілля дізнався, що скоро стане батьком, змусив лікарів провести мені повний огляд і взяти аналізи, які тільки можна було. І як би сильно мені хотілося покинути ці лікарняні стіни я розуміла, що зараз на першому місці здоров*я моєї дитини.  

Ілля не відходив від мене ні на крок, радів, як маленький хлопчик і я його розуміла. Сама все ще трохи літала десь за хмарами, але поступово звикала до нового життя у себе під серцем. 

Вийшовши з лікарні я в першу чергу вдихнула свіжого повітря і підійшла до автомобіля Іллі. Уже і двері відкрила, а тоді згадала, що їхати мені нікуди.  

- Що таке? - запитав мій коханий чоловік,  помітивши мою затримку. 

- Іллюш, а де ми жити будемо? - зацікавлено запитала. - Просто раніше я про це якось не думала.. 

- У тебе є два варіанти: або в моїй квартирі, або з моїми батьками. - спокійно відповів чоловік і розмістився за кермом. 

- З батьками? - я сіла поряд і пристебнулася. - Напевно ще зарано йти на такий відчайдушний крок. Я ж навіть не знайома з ними. 

- От зараз і познайомишся. - під мигнув мені Ілля і виїхав на дорогу. 

- Це що, жарт такий? - розгублено витріщилася на нього. 

- Ти тільки не хвилюйся, маленька. Та я думаю, що зараз найкращий час щоб це зробити. До того ж, у нас є чудова новина для них. 

І хоч Ілля був абсолютно впевнений у тому, що говорив, я його радості не розділяла. Знайомство з батьками це дуже рішучий крок і потрібно якось налаштуватися. А ось так, без попередження.. Хто знає, як усе обернеться.. 

Їхали ми близько двадцяти хвилин і коли машина заїхала на територію красивого двоповерхового будинку я зацікавлено оглядалася навколо. Ілля вийшов першим і відкрив для мене двері. По його веселому погляду я зрозуміла, що все має бути добре. Навіть наче б то заспокоїлася трішки. 

- Іллюш, а ти чому не попередив про приїзд? - до нас наближалася доволі красива і елегантна жінка в брючному костюмі і білявим каре на голові. - Ой, а хто це з тобою? 

Ну що ж, тішило хоча б те, що і родина Іллі не підозрювала про мій приїзд. Зрозумівши це,  я вже і не боялася майже.. 

- Мам, познайомся - це Оля, моя наречена. А це моя мама, Яна Василівна. - радісно заявив Ілля і для кращого ефекту обійняв мене за талію. 

- Доброго дня! - я спробувала усміхнутися, але навіть уявляти не хотілося, що з того вийшло. - Вибачте, що без запрошення. Я також не знала, що потраплю сьогодні сюди. 

- Зате сюрприз вийшов на славу. - хмикнула жінка. - Чому  ж ми на вулиці стоїмо? Проходьте в дім!  

Яна Василівна пропустила нас вперед, а сама йшла позаду. Я ж зацікавлено вдивлялася на деталі досить дорогого інтер’єру і розуміла, що над цим будинком попрацював професіонал.  

- Проходьте в вітальню, я зараз усіх наших покличу. - попросила жінка і я знову відчула напругу. Мама Іллі сприйняла мене наче б то нормально, але як буде з батьком.. 

Коли ми залишилися удвох,  я присіла на диван не чекаючи запрошення і перевела подих.  

- Тобі погано? - занепокоєно запитав Ілля. - Принести води? 

- Це від хвилювання напевно. – видавила з себе усмішку. - А від води не відмовлюся. 

Ілля швидко кудись побіг, а я залишилася сама в цій величезній вітальні. Краще б він поряд був, а то тепер ще страшніше стало. Та не встигнула я подумати над тим, що робити далі, як десь в будинку голосно гримнули двері і вже за кілька секунд в вітальню зайшла молода дівчина.  

Це точно була сестра Іллі, також блондинка із високим хвостом і яскраво - голубими очима, густо підведеними чорним олівцем. Її коротенька спідниця заледве прикривала усе необхідне, зате короткий топ відкривав вид на її живіт з пірсингом у  ньому. Цікава особа, нічого не скажеш. 

- Хай! А ти хто? - запитала, прискіпливо мене оглядаючи і сіла в крісло навпроти мене. - Не бачила тебе тут раніше. Невже Ванька чергову подружку притягнув? 

- Ілона, ти чого тут роз сілася? - а тепер в вітальні з’явився ще й Ваня власною персоною. - О! Оль, а ти тут що робиш? 

- Ти її знаєш? - здивовано витріщилася на нього сестра. 

- Знаю не те слово. - широко усміхнувся Ваня. - Невже Іллюха все ж таки наважився познайомити тебе з родиною? 

- Наважився! - на порозі з’явився сам Ілля, а за ним його мама і батько.  

Зараз усі дивилися лише на мене і це було не надто приємно. Хоча мушу визнати, що ніякої агресії в мій бік не було, лише цікавість і все.  

Ілля передав мені стакан з водою і я невпевнено зробила кілька ковтків. Краще не стало, але за цей час батьки чоловіка також розмістилися на дивані. 

- Я хочу познайомити вас зі своєю нареченою Олею. – тим часом  не став чекати Ілля. - Ваньку ти знаєш, а це Ілона - моя проблемна сестричка, і мій батько Тарас Володимирович. 

- Доброго дня. - якомога впевненіше усміхнулася. 

- Ніяка я не проблемна! - ображено вигукнула Ілона. - У мене просто перехідних вік! 

- Точно! Тобі вісімнадцять, мала! - весело заявив Ваня і усі розсміялися. Тим часом напруга начебто трохи спала і стало трішки спокійніше. 

- Оля, ми дуже раді, що Ілля привів тебе до нас. - тим часом продовжив Тарас Володимирович. - Мушу зізнатись, що ми давно цього чекали і син нас не розчарував. 

- Ти вибач, якщо в першу мить я була трохи недружелюбною, це все через вашу несподівану появу. - продовжила Яна Василівна. - Насправді нам дуже приємно, що ти тут. 

- Мені теж приємно. - після слів цих людей я зрозуміла, що боятись нічого. Такого чудового хлопця,  як Ілля не могли виховати погані батьки і тепер я бачила, що уся його родина дуже хороша і вихована. - Я дуже рада, що нарешті познайомилася з вами. 

- Це дійсно ти працювала над дизайном клубу? - зацікавлено запитав батько Іллі. 

- Так, це був мій проект. Сподіваюся, що вам сподобалося. 

- Ти дуже добре попрацювала. - усміхнувся Тарас Володимирович. - Молодець.