Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Моя зухвала, Ема Ноель 📚 - Українською

Читати книгу - "Моя зухвала, Ема Ноель"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Моя зухвала" автора Ема Ноель. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 60 61 62 ... 65
Перейти на сторінку:
Глава 35

— Я знав, що мій батько займається чимось… не зовсім законним, — каже Руслан і робить ще один крок уперед. — Але я навіть думки не припускав, чим саме. Я в страшному сні не міг уявити, що хтось буде використовувати мою компанію для прикриття торгівлі людьми. І я при здоровому глузді ніколи б на це не погодився…

— Ти пропонуєш мені її вбити? — перебиває його Віктор.

Хтось зводить курок.

Думка, яка пораненим птахом тріпалася в моїй голові, зі стогоном болю виривається назовні.

Добро і зло переплуталися, помінялися місцями в моїй свідомості, ввели мене в оману. А я, дурна, так легко повірила. Повірила, що Руслан, мій Руслан на таке здатний?

— Пробач мені, — шепочу, кліпаю, змахуючи неслухняні сльози, що заважають бачити його.

Руслан усміхається ледь помітно куточками губ. Але погляд залишається болісно сумним.

— Ні. Я ж сказав, що все підпишу. Я просто хочу зрозуміти, як ти живеш з усвідомленням того, що твоїми руками сотні людей були продані в рабство, як худоба? Як ти після цього спиш? — питає Руслан у Віктора.

Дурна! Яка ж я дурна!

— Чудово сплю! — самовдоволено посміхається Віктор. — Це просто бізнес. До того ж дуже прибутковий.

Міла виходить уперед із текою в руках, підходить до Руслана й дає теку йому.

— Підписуй, — озирається, кидаючи на мене зневажливий погляд.

— Руслане, ні! Не вір їм! Вони весь цей час стежили за тобою… — на мій рот лягає чиясь долоня, змушуючи мене замовкнути.

— Все буде добре, моя маленька Колючка, — Руслан шепоче майже одними губами й усміхається злегка.

Не буде! Відчайдушно хитаю головою й намагаюся вирватися.

Руслан бере теку. Дістає звідти документи й, не читаючи, підписує їх. Віддає папери Мілі.

— Відпусти її, — Руслан дивиться на Віктора. Бачу, як напружено стискаються його пальці в кулаки.

Мене відтягують на кілька кроків назад. Я не бачу, хто саме мене тримає. Намагаюся вирватися, але все марно.

— Вона залишиться моєю гарантією, — відповідає Віктор, — щоб ти не примчав завтра вранці з адвокатами й не анулював контракт.

Відчайдушно пручаюся, поки мене тягнуть у протилежний від Руслана бік.

Ні! Ні, ні! Тільки не так!

Пробач…

— Відпусти! Її! — доноситься, як крізь товщу води.

Туман застилає очі. Мені боляче, хоч і не фізично, і страшно. Я ненавиджу себе за паскудний характер, за недоречну зухвалість і дурість. Я повірила першому зустрічному, а не чоловікові, якого кохаю.

Хто я після цього?

Я навіть не замислювалася над сенсом його слів, над тим, що Руслан казав мені щодо небезпеки, щодо того, що він намагається про мене подбати, захистити мене. Я не слухала його, не чула своє серце. Я не бачила очевидного.

Чоловік, який вміє кохати, на таке не здатний. Як я могла повірити, що він має відношення до торгівлі людьми? У той час як насправді він відмовився з ними співпрацювати. І що в результаті? У нього відібрали бізнес, шантажуючи мною. Я не просто колючка, я отруєна голка в його серці.

Мене садять в автомобіль, приковують одну руку наручниками до ручки над дверима, щоби не втекла. Крізь сльози бачу, що це Андрій. Продажний, підлий…

— Брудний покидьку! — кричу, коли він заводить автомобіль і рушає з місця. — Продажна тварюка! Щоб ти здох! — хапаюся за ручку двома руками й намагаюся вдарити його ногою, але в цю мить він тисне на педаль газу і я падаю назад на сидіння, так і не досягнувши мети.

Ми від’їжджаємо від місця, де залишився Руслан, на кілька сотень метрів, а потім звертаємо з дороги. Куди він мене везе? Та коли ми їдемо в ліс, звертаючи на ґрунтову дорогу, усе глибше в гущавину, крижаний озноб пронизує моє тіло і змушує серце калатати з подвоєною силою.

Мене збираються вбити. Вбити й закопати тут.

— Не смій! Відпусти мене! — кричу. — Будь ласка, відпусти мене. Я нічого нікому не скажу, — вже благаю його. — Андрію, ти ж поліціянт, служитель закону. Будь ласка, не треба, — мій голос зривається в стогін відчаю.

— Коли я приходив у будинок Руслана вперше, скажи, ти знала, що він заради тебе зробив?

Я не розумію, про що це він. Але його слова змушують мене замовкнути і прислухатися. Андрій дивиться на мене в дзеркало заднього виду. На його обличчя падає світло від панелі приладів, і це виглядає дещо лячно. Він зупиняє автомобіль посеред лісу, а тоді продовжує:

— Він вбив людину. Він убив того ідіота, який наважився до тебе доторкнутися. Ти справді повірила, що він причетний до торгівлі людьми? — питає Андрій і знову дивиться на мене.

Я мовчу. Що я можу відповісти? Що я дурепа? Що тепер шкодую про те, що накоїла, і мрію отримати шанс загладити свою провину?

— Що з ним буде? — питаю. Голос тремтить і виходить хрипким.

— Краще подумай про себе, — гмикає Віктор і виходить з автомобіля. Відкриває дверцята з мого боку.

— Що з ним буде? — повторюю своє питання. Я маю знати. — Що потрібно зробити, щоби він жив? Я все, що завгодно зроблю. Будь ласка, допоможи йому, — благаю.

Страх за Руслана поступився страху за власне життя.

— І що б ти могла зробити? Що ти зробиш, щоб його врятувати? — питає без особливого інтересу. Не розумію, йому дійсно цікаво, чи просто нудно, тому таке запитує.

Питання звучить провокаційно, і я розумію що не можна так відповідати, але все ж кажу:

— Все, що завгодно. Я кохаю його й заради його порятунку себе ладна віддати, — кажу, зазираючи в очі Андрія в пошуках найменшого промінчика надії.

— Дурненька, — посміхається. — Це не той чоловік, який потребує чиєїсь допомоги. Тим паче допомоги такої довірливої дівчинки, як ти. Ти б краще вищу освіту отримала, розуму набралася, більше користі б було, ніж пропонувати себе, як товар, в обмін на його життя, — посміхається. Стоп, я не це мала на увазі! — Я не самовбивця, щоби чіпати те, що належить йому, — веде далі розмову Андрій. — Ти зовсім не знаєш чоловіка, до якого прив’язалася. А я ось чудово знаю, що таким, як він, дорогу переходити не варто. Таких, як він, або вбивають відразу, або тримаються від них на безпечній відстані, — він відстібає наручники. — Виходь, — каже.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 60 61 62 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя зухвала, Ема Ноель», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моя зухвала, Ема Ноель"