Читати книгу - "Поцілуй Першим, Ольга Манілова"

Кулак веде мене у свій номер. Не можу з ним сперечатися.

— Їсти хочеш? До туалету?

Мотаю головою, не приховуючи здивування.

Він саджає мене на ліжко, і я зітхаю, відчужено.

Кулак роздягає мене. До того, як він стягне білизну, я ледве вимовляю:

— Вася, ти дуже злий на мене, розумію, але я зараз реально не в змозі...

— Я знаю, тобі важко зараз, але не сперечайся. Не сьогодні. Не ось зараз. Не пручайся. Я попереджаю тебе. Смирно сидіти.

Я відводжу погляд, і він стягує з мене ліфчик і труси. Потім проводить по грудях обома руками. Залишає тільки великі пальці, які соски повільно чіпають. Це навіть не пещення, він ніби перевіряє, чи затвердіють вони.

Але я все одно відчуваю п'янку нестяму, яка по жилах навіть до волосся на голові теплим медом дотягується.

Крадькома піднімаю очі, а він загальмовано стежить за власними рухами. Наче в трансі. Наостанок невагомо ребрами долонь по опуклостях проходиться, і пестить ніжно мої соски.

Чомусь у цьому всьому немає нічого еротичного.

Роздягається сам догола. Мене набік укладає, і грабастає все тіло в себе, як ковшем трактора.

— Вася, — шепочу через деякий час, знаючи, що він ще не спить, — вибач мені. Я не хотіла тебе образити. Я сподіваюся, у тебе не буде проблем.

Його рука торкається м'якоті мого живота — не гладить, а мацає і жорстко утримує.

— Сьодні геть важчий… найважчий день мого життя, — бурмоче Кулак і деякі слова навіть не вимовляє до кінця, — ні біса незрозуміло, а ти — моя від і до. Від і до, зрозуміло так? Ось це зрозуміло. Ось так буде. Проблеми всі до мене. Я їх вирішувати буду. А ти не плач. Тому що, присягаюся... Усе, залиш це. Усе.