Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

– Твоя Іра ненормальна, що за нісенітницю вона несла? Все не так було!

Я обурююся, як тільки Діма вимикає запис. Біль від того, що чоловік зустрічався із коханкою, легко витісняється іншими почуттями. Роздратуванням, злістю, сум'яттям.

Я підтискаю до себе ноги, зручніше влаштовуючись на дивані. У голові досі звучить голос Іри, її безглузді спроби виправдатися. Як до такого взагалі можна було здогадатися?

– Ось така її версія, - Діма блокує телефон, третій перенісся. – Що ти все вигадала, а вона тобі нічого не розповідала. Ну, ти сама все чула.

– І ти віриш у це? Серйозно?

Я глитаю, думаючи про те, що це буде логічно. Я зараз не довіряю чоловікові без доказів, а він може відповісти мені тим самим. Тільки неприємно шкрябає в душі від такого.

Я не давала приводу сумніватися в мені.

– Чорт, Тася! Звичайно, я не вірю жодному її слову. Це навіть не обговорювалося. Але так само... Я прошу тебе, щоб і ти не вірила їй. Ти ж чула, яку нісенітницю верзла Іра.

Чула. Не так виразно, приглушено долинали їхні голоси. На секунду з'являється шалена думка, що це все підлаштовано. Діма просто попросив підіграти.

Але я відразу відганяю будь-які сумніви. Це дурість, бо Іра не пішла б на це. Навіщо так наполегливо позбавлятися мене, а потім своїми руками руйнувати цю брехню.

Брехню?

– Один невдалий раз? – перепитую про те, що найбільше запам'яталося. – Це вона про те, як ти привів її до нас?

– Так.

Горло стискає спазмом, я киваю, не в змозі відповісти. Упираюся лобом у коліна, ховаючи рване і швидке дихання. Це нічого не змінює, але водночас змінює багато.

Здається, навіть серце б'ється повільніше, спокійніше. Затихає, перестаючи постійно кровити. Я сіпаюся, коли відчуваю дотик до мого плеча, Діма сідає поряд.

– Мені шкода. Тась, мені так страшенно шкода, - шепоче, притискаючи мене до себе. Обіймає, а я не маю сил, щоб його відштовхнути. – Я ніколи не хотів робити тобі боляче.

– Це тебе не виправдовує. Не до кінця. Це, - махаю рукою, вказуючи на журнальний столик, де лежить його телефон. – Тільки доводить, що ти не закінчений мерзотник. Але не зітре те, що ти привів іншу жінку до нашої оселі. Захотів іншу…

– Я знаю. Знаю, кохана. І я спокутуватиму свою провину стільки, скільки буде потрібно. Але я хочу, щоби ти знала всю правду. Без чужої брехні, вигадки. Я облажався, але не так.

Я тремчу, але сліз немає. Дозволяю Дімі обійняти мене міцніше, кидаю голову на його плече. Емоції топлять мене своєю різноманітністю, кусають, розганяючи кров по тілу. І мені це потрібно пережити, просто дати собі час.

Діма, зрозумівши мій стан, нічого більше не каже. Він не виправдовується, не додає мені страждань. Тільки гладить волосся, розпускаючи мій високий хвіст. Заривається пальцями в мої пасма, тисне на потилицю, де зараз тягне.

Знає, ідеально знає, що мені потрібно в цей момент. Всі звички давно завчені… Так як же чоловік міг так сильно поранити мене? Адже він завжди знав, що я не пробачу зради.

– Чому? – питаю, заплющуюсь. Не хочу це знати. – Як ти міг мене проміняти, Дім?

– Я не планував. Це була…

– Якщо ти скажеш "помилка" або "випадковість", то я піду. Підбери нарешті інші виправдання.

– Гаразд.

Діма видихає, замовкаючи. Мабуть, так і хотів сказати. Але мені вже впоперек горла ці заїжджені фрази. Я хочу розуміти, як все вийшло, а не слухати черговий поток жалю.

– Зараз, озираючись назад, я розумію, що все котилося вниз. Я особисто щоразу приймав неправильні рішення, - видихає, кожне слово дається Дімі насилу. – Мені не варто було підвозити її додому, переступати межу «начальник-підлегла», балакати з нею про щось, крім роботи.

– Вона настільки тобі подобалася, що ти наважився на це? Запропонував підвозити знаючи, що підеш до неї?

– Ні. Зовсім не так, Тась. Але тоді це була просто допомога співробітникові. Ми довго сиділи на зустрічі з клієнтами, потім обговорювали з нею можливості цієї угоди. Засиділися, і я запропонував її підвести. Її робочий день давно закінчився, а якби не твій дзвінок – я далі копався б у схемах, забувши про час.

– Існують служби таксі. Знаєш, чудовий варіант, сама таким постійно користуюся.

– Я так і збирався вчинити. Вона назвала свою адресу, я здивовано зрозумів, що вона живе в нашому домі. Здавалося дурним викликати таксі, якщо я сам їду туди. Тож я запропонував допомогу.

– А після цього стало так зручно, так? Разом їздити додому. Може, на бензин ще скидалися? Вигідно.

– Тась, це не було чимось постійним, - чоловік спокійно реагує на мій випад. – Я не підвозив її щодня, не чекав на ці зустрічі. Іноді, коли через мене ми затримувалися.

– Ти міг би сказати.

Я не знаю, як би на це відреагувала. Розлютилася точно. І мені було б неприємно, мабуть. Але якби це не було секретом, якоюсь ганебною таємницею у плані зради – я змогла б прийняти таке.