Читати книгу - "По сусідству з дияволом, Наталія Савінова (SiN eVa)"

Розділ тридцять четвертий. З чистого аркуша.

– Я їх не запрошував, – виправдовувався Раян, стоячи біля ліфта і спостерігаючи, як Тесс натягує посмішку на свої губи. – Але вони вміють зробити мені сюрприз!
– Вдалий збіг! Особливо, коли згадати послідовність усіх подій. – сарказм у голосі Тесс був непідробним і натуральним, що явно говорило про її гнів.
– Тесс, ми ж дорослі люди, – хмикнув Раян, невзмозі продовжувати прикидатись іншим. – не роби з мухи слона! Давай завтра, – і вже в зачинені двері ліфта вигукнув, – я зможу все виправити!
Як тільки вона зникла за дверима рятівного ліфта, змогла розслабитися і відтанути. Скупа сльоза скотилася по щоці, нагадуючи про жорстоку реальність про яку її попереджала Амалія. Тесс не знає чоловіків від слова зовсім! Вона дозволила собі довіритися і знову обпеклася, вона зустріла копію Оскара.
Тесс відчинила двері в номер і простягла руку з пляшкою вина, підняла підборіддя і вигукнула:
– Дивися, що в мене для тебе є? – Але у відповідь почула тишу. – Амалія?
Поставивши вино на стіл, Тесс озирнулася і вирішила перевірити балкон у кімнаті подруги, адже саме там вона в останнє бачила її. Вона вийшла в нічну злегка задушливу прохолоду і подивилася на зоряне небо. Події в її житті змінювались занадто швидко, а головне викликали відразу до самої себе та нездатність передбачати такі ситуації.
– Сусідко. – почувся тихий голос.
Тесс здригнулася всім тілом і похитнувшись, подивилася на всі боки. Ліворуч від неї суміжні двері між балконами були прочинені, і вона могла бачити світло з сусіднього номера. А ось праворуч від неї стояв чоловік. Він стояв за два кроки від неї в тіні стіни, тримаючи в руці склянку з якимось напоєм і дивився кудись у далечінь. Вона була дуже захоплена самобичуванням, коли повернулася в номер, тому й не звернула уваги на темний силует, коли виходила на балкон.
Елліас знав, що вона буде здивована, побачивши його. Він підозрював, що Тесс холодно відреагує на їхню зустріч і навіть передбачив деякі моменти в їхній розмові. Але так само він знав, що не варто чинити опір тяжінню, яке може відновитися навіть за кілька років, якщо ті почуття були справжніми. І зараз він міг з упевненістю сказати, що його почуття були і є, а от її поки що не зрозумілі.
– Елліас?! – Видихнула вона, відновлюючи дар мови.
– Власною персоною! – підтвердив Елліас і нарешті подивився на дівчину, що була блідою як сама Смерть.
– Що ти тут робиш?
– Як я вже казав, ми знов сусіди! – Він вказав на міжбалконні двері, в яких з'явилася Амалія і радісно вигукнула:
– Взяла найдорожче! – Дівчина замовкла, оцінюючи ситуацію і за мить розсміялася. – Пішла ще щось виберу! – і так само швидко зникла, зачинивши за собою ті самі міжбалконні двері.
– Напевно, – Тесс проковтнула ком в горлі, – я піду спати, а ти повертайся в свій номер.
– Що якщо я не хочу? – Елліас стримувався з останніх сил. 
Його мучили дивні почуття. Він бажав усміхнутися до неї і притягти до себе, але знав, що цим розсердить Тесс, адже вона змінилася. Вона вже не була тією дівчинкою, яка невагаючись і не задаючи зайвих запитань, врятувала йому життя. Вона вже не була тією сусідкою, до якої він навідувався посеред ночі, щоб випити найдешевшої кави, тому що йому подобалось гратись з її почуттями.
– Тоді залишайся на балконі. – Відказала вона.
Не знаючи як поводитися і що робити, Тесс повернулась всередину і взяла пляшку вина, яку вона принесла для своєї подруги. Підійшовши до міні-бару в надії знайти штопор, вона намагалась зрозуміти чи не збожеволіла вона. Зараз її думки сплуталися, а емоції зашкалювали настільки, що Тесс не пройшла б жодного психологічного тесту на неосудність. Все сталося само собою і ніхто не змовлявся проти неї, але це не допомагало.
Її серце розривалося на дві частини. Одна половина готова була перекреслити все минуле і рвалася до того чоловіка, що став її першим неприборканим бажанням і порятунком. Друга ж сумнівалася в собі, але не дозволяла замерзнути, продовжуючи вірити у світлі почуття та наміри хлопця, що увірвався в її устале життя і повернув їй світ «рожевих окулярів», хоча так само легко зруйнував його.
Навіщо Елліас повернувся? Він зник назавжди! Він обіцяв, що ніколи не потурбує її і тримав свою обіцянку! А зараз стоїть на балконі її готельного номера і так просто каже їй «сусідка»! 
– Сусідка, – його голос все ще був подібний до гуркоту блискавки, – давай кави вип'ємо? – Опираючись емоціям, Тесс відставила вино в бік і обернулася на голос.
Елліас вже стояв поряд за крок від неї. Він дивився на неї своїм пронизливим поглядом і посміхався. Його хижа посмішка зовсім не змінилася. Втім, він також не змінився, залишаючись таким же богоподібним і харизматичним. Навколо нього витав аромат влади та непохитності. Вона пам'ятала його таким самим яким він є зараз. 
Вона памятала кожен рубець і кожне татуювання на його тілі.
Декілька хвилин проведені в тиші і Тесс здалася першою. Вона вперлася попереком у стільницю і, захищаючись, схрестила руки на грудях. Дівчина уявляла їхню зустріч тисячі разів у своїй голові, вона знала напам'ять кожне слово і кожну фразу, яку хотіла сказати йому. У ній було чимало сил і сарказму, що нагромадилися за кілька років самотності. Та чи зможе вона бути сильною зараз?
– Ти не дотримуєшся свого слова. – Отруйно виплюнула Тесс, і з холодним цинізмом подивилася в очі чоловіка, що з розумінням поставився до її жорстокості.
– Ти права. Я не дотримав слова. – погодився він.
– Що змінилося? Ці роки тримав, а тут різко зірвався?
– Щось накшталт цього. – спокійно відповідав Елліас. – Випадково перетнувся з Амалією і дізнався, що нас заселили в сусідні номери.
– Випадково. – Видихнула Тесс. – Як у ресторані? – нагадала вона.
–    Як у ресторані. – повторив він, і підійшов до неї впритул.
Тесс випросталась і напружилася всім тілом. Вона буквально втиснула себе в стільницю, намагаючись не дозволити їх тілам доторкнутися один до одного. Не те щоб вона цього не хотіла, просто не була готова. Взята зненацька, Тесс не розуміла, що задумав цей хижак і навіщо випробовує її терпіння своїм наближенням.
Елліас поставив склянку поруч із пляшкою вина і вперся руками в стільницю, оточуючи Тесс і не даючи їй можливості втекти від нього. Він спостерігав за тим, як почастішало її дихання, і шкіра буквально спалахнула, щоки налилися рум'янцем, а в очах змінилася погода. Награна цинічність зникла, поступаючись дорогою нерозумінню. Дівчина тримала себе в руках, але все ще не могла приховати очевидного бажання, що було закуто у її тілі.
– Ти бажала бути вільною, – Елліас нахилився до неї, порівнявшись головами, і тихо продовжив говорити, обпалюючи її шию своїм подихом. – я дав тобі цю свободу. Я зник з твого життя, хоч ти не мала бажання мене відпускати. Ти продовжувала писати мені повідомлення та запрошувала на каву, хоча жодного разу не відправила їх. Ти розпитувала про мене Шрама та Амалію, ти шукала мене очима в кожному чоловікові, що хоч якось був схожий на мене. – констатував він. – І що ти отримала? Я чекав кілька років, щоб зрозуміти зможеш ти жити без мене чи ні.
– І що ти зрозумів? – хриплуватим голосом запитала вона, повернувши своє обличчя до нього. Їхні губи були в неприпустимій близькості. Тесс не змогла пручатися і подивилася на відкритий рот чоловіка, що не приховував задоволеної посмішки і явно тріумфував з її очевидної поразки.
– Що ти не змогла знайти когось гідного заміни. – Видихнув Елліас в її губи і поцілував.
Тесс жадібно прийняла поцілунок і буквально зірвалася з місця, щоб пригорнутися до нього всім тілом. Вона обвила його шию своїми руками і продовжила віддаватися пристрасті, що накривала її з головою. Губи сминали губи, язики спліталися в шаленому танці. Голова кружляла від божевілля та солодощів поцілунку, а серце відбивалося луною у скронях.
Коли перші десять секунд вичерпали свій запал, Тесс усвідомила, що тільки вона робить крок назустріч. Вона засумнівалася в собі, адже Елліас все ще упирається руками в стільницю і, можливо просто з жалю цілує її. У мить усвідомлення своєї слабкості Тесс різко обірвала поцілунок.  
Задихаючись від пристрасті, вона прийняла вихідне становище і завмерла.
– Значить, – відказав Елліас, – я мав рацію.
– Іди звідси. – просила вона, втрачаючи здатність триматися. – Забирайся! – Підвищивши голос, Тесс спробувала відштовхнути нахабну примару з її минулого. – Забирайся!
Елліас розумів, що знову грає з дівчинкою, яка так запала в його душу, але не міг зупинитися. Він просто не бажав зупинятися. Він скучив за її дивностями в поведінці та природному збентеженні від кожної його дії, за її опором та суперечливістю у своїх бажаннях. І не останнім у цьому всім була жива чоловіча потреба.
Елліас бажав її як ніколи раніше. Він був готовий взяти її тут і зараз, але не міг собі цього дозволити. Реальність його всесвіту була надто брудною і дозволяла таку поведінку, але її всесвіт міг би зруйнуватись під таким натиском. Хоча, на даний момент він уже не був такий впевнений у чистоті її нового Я. Дівчинка подорослішала. До того ж вона медик, вона розуміє фізіологічні потреби та особливості цих потреб. Вона має інакше дивитися на ситуацію.
– Що якщо я не хочу йти?! – Елліас прибрав руки від стільниці, але лише для того, щоб схопити Тесс і притягнути до себе.
Він притискав її до своїх грудей і не дозволяв відсторонитися. Усі її спроби вивільнитись були приречені на провал. Встромляючись пальцями в її волосся, Елліас вдихнув їхній аромат і посмішка на його губах стала ширшою. Дівчинка не зрадила своїх звичок. Вона пахла так само, як у дні їхньої першої та останньої зустрічі.
– Забирайся. – ледве чутно видихнула вона, і притулилася щокою до залізних грудей, хапаючись руками за сорочку на його спині.
– Не кажи того, чого не бажаєш усім серцем. – прошепотів він.
Вони так і стояли, не роблячи зайвих рухів, не провокуючи один одного. Вони стояли та насолоджувалися миттю випадкової близькості. Кожен з них чекав цієї миті занадто довго, кожен уникав цього і заперечував неминучість того, що сталося. Елліас, як і Тесс, боялися зізнатися собі і один одному в тому, що не можуть жити порізно і готові зійтися для спільного щасливого життя.
– Я так довго на тебе чекала. – Прошепотіла Тесс, не стримуючи сліз. – Ти міг би залишитися ще тоді, але ти пішов із мого життя.
– Я не міг залишитись, – так само тихо пояснював Елліас, намагаючись   виправдати свій вчинок. – Ти хотіла бути вільною від мене. А я не міг бути з тобою на той час з деяких причин. Я повинен був усунути всіх тих, хто міг скористатися моєю слабкістю. Я не міг залишатися з тобою поряд і дозволити моїм ворогам скористатися цією слабкістю.
– Про яку слабкість йдеться? – щиро не розуміючи суть його слів, Тесс шмигнула носом і завмерла в очікуванні пояснень.
– Ти, Тесс, ти і є моя слабкість. – Елліас дозволив собі відсторонитися від Тесс, але тільки для хвилинного погляду. Він утримував її плечі, а вона не розтискала пальців на його сорочці, не дозволяючи ні собі, ні йому відсунути її подалі. – Ти стала моєю слабкістю тоді і залишаєшся нею до цього дня.
– Я могла б зрозуміти це ще тоді. – вона дивилась на нього закоханим поглядом, відчуваючи як мільйони метеликів в її животі спурхнули своїми крильцями, викликаючи слабкість в ногах та шалене калатання серця. – Чи я була надто дурною для такої правди?
– Коли ти з'явилася у моєму житті, я тільки отримав відповідальну посаду і не міг відмовитись від неї. Я не хотів відмовлятись і від тебе, але не міг ризикувати тобою.
– Що змінилося зараз? 
– Скажімо так, – він хмикнув, – я усунув більшість загроз і зробив життя в місті безпечнішим, тому можу повернутися до нормального життя.
– Нормального життя?!
– Тесс, – Елліас відпустив свої руки, і допоміг розтиснути пальці Тесс, дозволяючи собі відійти від неї. – ми дорослі люди. Ти знала ще тоді, що я не звичайний роботяга і за моїми плечима зберігаються страшні секрети. – Вона мовчки кивнула, погоджуючись із його словами. – Я не святий і не зможу ним бути, навіть якщо щодня замолюватиму свої гріхи. Але я хочу спробувати бути кимось для тебе, для нас.
– Ти був усім для мене. – Настала черга Тесс висловитися. – Ти став для мене найріднішою людиною. Мені було все одно на те, скільки трупів лежить у твоїй шафі і які брудні гроші проходять через твої руки. Я хотіла лише бути з тобою. – Вона зробила паузу і продовжила з легким тремтінням у голосі. – Я бажала померти, коли зрозуміла, що ти не повернешся! Я ладна була кинути все і бігти за тобою на край землі! Але ж ти не думав про мене. – Зробивши глибокий вдих і привівши думки в порядок, вона посміхнулася. – Вибач. Це була моя завчена промова. Я тоді не розуміла, хто ти насправді.
– А зараз? Ти зараз розумієш?
– Так. Нині я тверезо оцінюю твій статус. – Тесс нагадує йому про їхнього спільного знайомого і Елліас не сумнівається в тому, що інформація про нього була повідомлена їй сповна. – Едгар посвятив мене у суть тіньового бізнесу. Я знаю, що ти повинен був продовжувати без мене. Але це не робить тобі привілеїв! Я все ще дуже зла на тебе і не можу пробачити твого зникнення!
– А я не за прощенням сюди прийшов.