Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Називай мене Мері... 📚 - Українською

Читати книгу - "Називай мене Мері..."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Називай мене Мері..." автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 77
Перейти на сторінку:
поки що до цієї історії старший Верига.

А головне: при такому наборі очевидного й неочевидного все одно нема відповіді на, здавалося б, просте питання — яким тут боком він, Олег Кобзар.

Чому Нагорний змусив Мері проникнути в квартиру саме до нього? Надумав убити, то міг зробити це будь-де.

Чому його попередили, аби тікав стрімголов?

Чому «яструб» Тихомиров двічі стріляв у нього, раз посеред білого дня, вдруге — у сутінках, і обидва рази не вбив, а лиш змусив тікати ще швидше?

Відповість Нагорний, більше ніхто.

До зграйки голубів із радісним криком біг хлопчик років трьох у синьому комбінезоні. Він гулькав, мовби наслідуючи пташині звуки, махав рученятами й розігнав пернатий гурт. Добігши туди, де пташки щойно снідали, хлопчина розгублено тупнув ногою, затим усівся на асфальт і заревів від образи. До нього вже квапилася бабуся.

— Назарчику, будеш плакати, тебе он дядя забере! — показала на Олега пальцем.

Хлопчик заревів голосніше.

Кобзар докурив до фільтра.

Кинув собі під ноги. Глянув на заплакану дитину, яку бабця намагалася звести на ноги. Нахилився, підняв бичок, з підкресленою акуратністю поклав у смітник.

Посунув до найближчого метро.

4

Думав — кине, не прийде.

У барі справді було мало народу й багато голосної музики. Зайняв столик у кутку, але так, щоб бачити вхід. Коли замовляв, усвідомив: не просто питиме пиво, а маленьке пиво. І взагалі, перший ковток алкоголю від того часу, як побачив Мері.

Від вказаного часу спливло тридцять хвилин, потім — ще десять. Олег набрав номер, абонент поза зоною. Спершу охопила легка паніка, потім зібрався, зосередився. Точно Еліс нічого не сказала, а телефон сама могла вимкнути з різних причин. Тож ковтнув пива раз, потім другий.

З третім ковтком дівчина зайшла.

Виглядала безбарвно. Вчора хоч вирізнялася червоною курткою. Зараз вбрала сіру, під колір погоди, ще й жмакану. З-під краю куртки визирали джинси, кросівки бачили кращі часи. На голові — смішна плетена шапочка з вухами, яку стягнула, щойно вгледіла Кобзаря. Пройшла, сіла навпроти, кинула убір на стіл.

— Ти мене дістав.

— Не бурчи. Ти ж приїхала.

— Інакше не відчепишся. Пива хочу. Отакого, — тицьнула на його кухоль.

Кобзар кивнув бармену, звертаючи на себе увагу, показав на своє пиво, аби не перекрикувати музику. Еліс тим часом скинула куртку. Під нею виявився мішкуватий білий светр.

— Що з Машкою?

— Вбили.

— Так і знала.

— Я зрозумів із вчорашньої твоєї реакції. Ти ж відчувала — щось не так. Тому й підіграла мені.

— Аби вдалося вибратися з України, було б краще.

— Чому ж тоді послухала мене?

— Могло бути гірше, — пояснила легко. — Коли вже дають можливість не потрапити під роздачу, а ти точно знаєш — роздача на носі, краще вибрати менше зло.

— Розумниця.

— Стараюся. Я так з дому тікала, три роки тому. З Дебальцева я, на місто плюнули й розтерли, — тепер не промовляла, а випльовувала слова. — До останнього не хотіли виходити. Думали пересидіти, а там уже хто переможе, під тим і будемо. Але як арта почала лупити прямою наводкою, стало до дупи, з чиєї сторони насипають. Вчилася там, у технікумі, до війни ще вступила. Батьки далеко, на тій стороні, — махнула вбік. — Коротше, через фронт тікати гірше, ніж у ваш бік. Домовилися за якісь шалені бабки з водієм маршрутки, збиралися прориватися вночі. Хто знав, що за той час фронт отак вигнеться, — рука накреслила в повітрі змію. — Зупинили в полі. Мужик, який віз, спробував права качати. Застрелили. Ми, пасажири, віялом хто куди... Я без грошей, без документів... Угадай, чим платила на трасі, коли добиралася до Харкова.

— Все ясно.

— Нічого тобі не ясно! — Еліс рвучко подалася вперед. — Не треба мені більше таких замісів! Я не тобі вчора помагала, а собі! Бач, тепер усе спочатку.

Замовкла, коли принесли пиво. Зробила жадібний ковток.

— З дівками вчора стрес знімали. Тяжко трохи.

— Тебе питали про Мері. Чому відхрестилася від неї?

— Тому! — відсунула кухоль набік. — Хороша вона була. Дурна тільки. Теж мені, в її становищі цілку вмикати... Сама собі проблем наробила. Знати нічого не хочу!

— Але ж ти щось знаєш.

Еліс пожувала губами.

— Тут не курять наче.

— Потім перекуримо.

Кобзар підсунув ближче сумку, витяг білий конверт.

— Скільки тут лишилося — не знаю. Було дві штуки баксів. Не рахую, віддаю тобі все. Не знаю, на що витратиш. Тільки це твій шанс. Поживеш поки. Будеш мудрою, то протримаєшся, поки з підпискою не вирішиться. Тримати вас на припоні довго ніхто не збирається, повір мені.

— І що? — вона не зводила з конверта очей.

— Скоро вляжеться. Матимеш змогу виїхати з Києва. Грошей небагато, згоден. Але пересидіти в провінції вистачить. Хтозна, раптом сподобається, коріння пустиш.

— Це ж не просто так.

— Розкажи про Мері. Про доньку її, Анну. Яких проблем наробила. Ти жила в неї, я знаю. Було без проблем, та раптом розбіглися. Чому?

Еліс потягнулася до конверта. Олег накрив його рукою, притиснув.

— Як ти замучив, — видихнула вона, взяла кухоль, ковтнула. — Зустрілася з тобою, щоб самій розібратися й зрозуміти, чим мені все може загрожувати.

— Все?

— Ну тебе! — долоня ляпнула по столу. — З Мері випадково познайомилася. Ну, не так, щоб зовсім, але... Ми ж, хто звідти втік, одна за одну якось тримаємося. Вимальовуються контакти всілякі. Минулого травня перебралася з Харкова у Київ. Тут подружка одна зачепилася, офіціанткою в якійсь забігайлівці. То не зовсім для мене. Ну, зате контакт хороший. Слово по слову — знайомить із Машкою Запорожець. Звідки вони знаються — не питала, мені яке діло. Вона тоді на Мері не відгукувалася, це потім уже, коли... А! — прогнала невидиму муху. — Покликала пожити в себе. Сама з дитиною, донька від якогось багатого татуся, якого чужим показувати не можна. Він знімав Машці з малою нормальну квартиру, підкидав грошей. Моя задача — допомагати. Ну, щось типу хатньої робітниці. Я тоді, знаєш, від усього бруду заморилася. Хотілося нормально пожити, щоб без напрягу, як кажуть, в теплі й добрі. Домовилися ми. Умова одна: коли татусь навідується, щоб мене не було близько. Відправляла з дитиною гуляти. Годину, дві, коли як.

— Тобто, татусь не заперечував?

— Йому,

1 ... 61 62 63 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Називай мене Мері...», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Називай мене Мері..."