Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Згадай, Мері Горн 📚 - Українською

Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Згадай" автора Мері Горн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 85
Перейти на сторінку:

Я здивовано підняла брови.

- Вибач, але якби ти мене не відволік воно б не згоріло! - сказала я обурливо а тоді мої щоки спалахнули адже в кімнаті була мама.

Макс хмикнув.

- Я не про те що воно згоріло. Я про те, що ти сюди солі не пошкодувала. 

Я нажмурила брови. Я підішйла та відсмикнула маленький вже більш пригорілий шматок та скривилася виплюнувши його. А тоді згадала.

- Блін, я двічі сіль дала.

Макс хмикнув і похитав головою.

- Молодець. Твій майбутній чоловік точно не пропаде з такою кухарочкою.

Я скривилася. Хотіла сказати щось на рахунок "Не хвилюйся, ти вже не отравишся" але прикусила язика. Мама підійшла та потерла моє плече.

- Ну, подумаєш згоріло. З ким не буває. Є хліб. Є масло. Я ковбаска, зараз за хвилину канапок наробиш. Правда?

Я посміхнулася і кивнула головою.

На годиннику була пята вечора. Я із Катею та Денисом сиділи внизу на дивані, і дивилися якийсь фільм коли почули стукіт каблуків. Денис присвиснув а я стукнула його по руці.

- Не свисти, грошей не буде.

Хоча...мені зараз також хотілося повторити його знак. Мама була в синіж джинсах, білій сорочці, пальті. Її зачіска і макіяж говорили все самі за себе, Вона кудись іде. Мама нервово потерла свою руку.

- Настільки погано? 

- Ні, ви що. Це...ви неймовірні, - сказала Катя.

Я кивнула головою.

- Ти до тітки?

Мама заперечливо захитала головою.

- Георгій написав що у нього для мене сюрприз. Тому я їду. Ви ж...не проти.

Я посміхнулася, а Катя здається також.

- Ми? Ну, - вона глянула на Дениса, - Думаю три проти одного нічого не варто. Ми вже достатньо дорослі у свої двадцять щоб заперечувати вам кудись їхати.

Мама посміхнулася.

- Гаразд, тільки я вечерю не встигла приготувати...

- Ми замовимо доставку. - почула я голос Макса. 

Він стояв на сходах посміхаючись. Мама повернулася до нього.

- Ти за старшого, сподіваюся у вас все буде добре. Якщо щось дзвоніть, - сказала вона.

За дві години я вже сиділа із Денисом на кухні разом із Катею. Ми роздумували над задачею із математики. Наче, перший клас а враження що важка арифметика. І це враховуючи що я математику взагалі не знаю. 

На фото  автобус та вікна. І запитання, в яку сторону він їде.  І, як це зрозуміти? Я важко видихнула. У животі забурчало.Напевно, канапок не вистачило настільки довго. 

- Батько дзвонив, через погоду рух транспорту перекрили. Вони щалишаються за містом на цю ніч. - я аж здригнулася коли почула його голос.

Катя глянула на нього.

- То вихдить...ми самі?

Макс знизив плечима.

- Так, а іще доставку не закажемо через ту ж причину що і батьки не повернуться.

Я зауважила його "батьки", схоже він підсвідомо мав на увазі тільки батька, адже я помітила що попри його теперішню приязнь до матері хлопець звертаєтся до неї як "тітка Ліда", ну а я до його батька як "Містер Георгій". Дивно. Напевно, 

- І? Хто буде готувати? - раптом спитав Денис, - Я зголоднів.

Катя одразу ж підняла руки.

- Точно не я. Мій максимум це так як у Каміли, щось спалити.

Я хмикнула.

- Я також відпадаю.

Раптом ми всі закричали. Світло у будинку зникло. 

- Мені страшно, - занив Денис.

- Господи, що двадцять а що пять, - сказав Макс і схоже вийняв телефон та ввімкнув фонарик. Він глянув на Катю.

- Ти знаєш де у будинку свічки?

Вона кивнула головою. 

- Ну тоді тримай телефон і знайди. 

Дівчина підійшла до нього та взявши мобільник пішла кудись на другий поверх. І чому я не ношу свій завжди поряд? Ми залищилися в одній темряві. Я скрикнула відчуваючи чиюсь руку на своїй талії.

- Каміла, я не думав що ти така ляклива, - почула голос Макса біля свого вуха.

По тілу пройшлися мурахи. Губи хлопця розімкнулися і він вкусив мене за коочку вуха а я ахнула.

- Що ви там робите? - почули ми голос Дениса а я ледь не впала адже взагалі забула що він за якийсь сантиметр від мене.

- Нічого. Твоя сестра жахливо мерзне. Я як інтелігент намагаюся її зігріти. Вона просто злякалася мого дотику, - сказав Макс.

Знову запала тиша. Його пальці пересувалися по моїй шкірі. Так, я була в худі але як рука опинилася під ним мені було невідомо. Я міцно стиснула щелепи коли подушки пальців Макса почали описувати кола нижче пупка. 

- Макс, я знайшла свічки, - почули ми голос Каті і незабаром світло знову повернулося до нас. 

А за хвилину ми вже сиділи у кімнаті повні світла. Макс вимкнув лампи, котрі були ввімкнені щоб уникнути замикання коли вони ввімкнуться а натомість по кухні запалив свічки. Тому, було принаймні не так темно.

- Ну, і? Зі світлом вияснили а їжа? - спитала Катя важко видихаючи і глянула на Макса мило кліпаючи очами. 

Той хмикнув.

- Звичайно ж, у будинку двоє дівчат а готовка все одно для хлопця.

- Ну, якщо ти хочеш знову їсти вугілля або ж росольник то я не проти, - сказала я посміхаючись.

 

{ touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 61 62 63 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Згадай, Мері Горн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Згадай, Мері Горн"