Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Згадай, Мері Горн 📚 - Українською

Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Згадай" автора Мері Горн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 85
Перейти на сторінку:
Розділ 39

Каміла

Я широко посміхнулася. Зараз ми з Катею та Денисом сиділи за столом а Макс стояв за два кроки біля сковорідки. Добре, хоча б плитка газова що на ній можна готувати їжу. 

- Що ви смієтеся обоє? Вам ані трохи не соромно? Змусили хлопця млинці їм пекти, - Макс вдав обурення.

- Ліда ж сказала що ти за старшого, - сказала Катя.

Макс посміхнувся.

- Але коли мені потрібно, ти не завжди слухаєш мене як старшого.

Катя закотила очі.

- Наприклад.

Макс хмикнув.

- Брати до уваги хоча б у дитинстві після школи. Взимку. Як ти з Боженою сніжками кидалися. Я казав, що руки потім мокрі будуть. Але ж ні, ти вперлася що нічого не буде.

Катя набурмосилася.

- Подумаєш, захворіла трішки.

- Трішки? Ну якщо для тебе тиждень вдома з температурою 38 це трішки то все.

Катя глянула на нього з під лоба.

- Розумник, ти також не був золотцем. Так що все порівно.

Макс похитав головою із посмішкою а тоді повернувся до сковорідки та вийняв млинець. Він розклав усі приготовані на тарілки та поставив перед нами. Хоча...за весь час ми всі троє встигли у нього прямісінько з-під носа забрати найгарячіші. Тому голод точно вже був відсутній. Макс поставив перед нами всіма какао а собі налив чаю і сів біля мене.

- Макс, а хіба готувати це не дівчача справа, - спитав Денис зацікавлено дивлячись на нього.

Макс хмикнув.

- З такими дівчатами. як твої сестри краще вміти. Щоб з голоду не померти. Але і хизуватися цим точно не можна.

Денис посміхнувся.

- А якщо я спечу торт, дівчині сподобається?
Мої брови злетіли вгору.

- Ти спочатку духовку навчись включати, а потім думай про це, - сказала я.

Ми повечеряли Максовими млинцями із варенням а опісля прийшов час лягати спати. Ми встали з-за столу і Макс поставив посуд у посудомийку. Світла і досі не було. Раптом Катя розчаровано занила.

- Каміла, в тебе телефон включений?

Я знизила плечима.

- Не знаю, мій на горі.

Катя розчаровано показала екран свого. Макс хмикнув.

- А треба було його підзарядити а не чекати останнього моменту. 

Катя важко видихнула.

- Ти вже точно як батько. Такий же продуманий, пропланований. І Каміла, не дивуйся якщо він одного дня сане залежним від роботи. Хоча це вже виконано.

Макс склав руки вбоки а мене починала смішити ця їхня сутичка.

- Катя. в тебе є шанси зараз опинитися на підлозі, - сказав він спокійно.

- Чому? спитав Денис котрий і досі сидів на стільці.

- Ну, тому що вона жахливо лоскочеться.

- Та я мовчу, - сказала Катя піднімаючи руки в знак смирнності а Макс посміхнувся.

- Так як телефон Каті вимкнений, Денис боятиметься лягати в темноті а залишати свічку горіти ризиковано, то що з цим робити? - спитала я дивлячись на всіх.

- А з задачею моєю що робити? Ви так її і не розвязали, - сказав Денис таким тоном наче це зараз найбільша проблема у світі.

- Яка задача?

Денис показав Максу книжку а той підняв свої брови а тоді почухав потилицю. Його губи склалися сішно у дудочку а тоді він сказав те, що нас усіх здивувало.

- Це ж елементарно. Ліворуч.

- Чому? - спитали ми в одни із Катею голос.

- Ну як же, дверей не видно. А вони з прової сторони завжди. 

Катя засміялася. 

- Ми сиділи півтора години, а він прийшов і сказав що ліворуч, - сказала я з посмішкою.

- Ну, можливо у мене інтелект більший ніж у вас разом взятих.

- Ей, інтелект. Не ображай тут нас. - сказала Катя а Макс посміхнувся.

- Стосовно ночі. Можемо лягти всі четверо у вітальні. Я з Денисом на землю. Поставимо покривало а ви з Катею на диван. 

Я глянула на Катю. Вона заперечливо похитала головою.

- Ні, ми обоє не помістимося на дивані

Брови Макса здійнялися вгору.

- Тоді як?

Катя посміхнулася.

- Дениса на диван, а ми троє на землю.

Хвилин за десять ми уже біли у вітальні а Макс ніс із другого поверху ковдри. Все ж, було уже холоднувато. Денис наче король скоро заснув на дивані, а мені було настільки холодно що здається аж зуби цокотіли. Свічки Макс погасив а фонарик уже також не горів. Єдиний признак того, що тут був хтось крім мене це тепло поруч. Катя лягла з одного боку біля Макса а я з іншого. Всі ми лижали на спині. Не знаю скільки часу пройшло, але я здригнулася від голосу Макса.

- Господи, враження що я з двома дзвонами сплю, - сказав він пошепки.

Денис уже тихо сопів на дивані.

- Тобто? - спитала тихо Катя.

Ну, принаймні я не одна тут безсонна.

- Одна зубами цокотить, інша тремтить. 

- Ми раді що тобі все чудово, - сказала я.

Макс хмикнув. Раптом його рука опинилася піді мною і я ахнула коли раптом стукнулася об його гуди.

- Макс! Попереджати треба, - сказала Катя.

Я побачила її силует.

- Ну, якщо ви самі дорослі дві людини не додумалися зменшити відстань то я вирішив сам це зробити. 

Гаразд, тепліше справді стало. Але тепер я не могла спати по іншій причині. Все ж, лежати на грудях у Макса коли його рука і досі на моїй талії не так легко. Бо думки, знаєте чи ви, редагуються зовсім у не пристойні сцени.

Не знаю, як я заснула але прокинулася від того що хтось піді мною ворохнувся. Я розплющила очі і побачила чорний светр Макса. Погляд знайшов Катя рука котрої була в міліметр від моєї. 

Гаразд, принаймні я не одна спала на Максові. Але. Катя його сестра, тому це не викликає такого феномену. Голова Макса повернулася на подушці і я прикусила губу розглядаючи його обличчя. Все ж, коли повіки хлопця затріпотіли я вдала що сплю. Чому? Не знаю. Напевно було б дивно, якби Макс дізнався що я за ним шпигувала поки він спав. Але...те, що він прокинувшись і досі не забрав свю руку із моєї талії викликао в мене посмішку котрої я не стримала.

- Спожіваюся, тобі сниться справді щось чудове дюймовочка, - я здригнулася почувши його гарячий подих біля свого вуха.

Чорт. Я розплющила очі і глянула на нього.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 62 63 64 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Згадай, Мері Горн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Згадай, Мері Горн"