Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"

— Це робив ти?

— Так. Тато пояснював мені ходи, розробляв стратегії бою. Подивимося, чи залишилося в мені хоч щось з тих часів. Раптом зможу протриматися проти тебе хоча б п’ять хвилин, — засміявся Давид, рішуче потираючи долоні.

Давид грав білими фігурами. Вінсент вперше боровся проти людини, а не самого себе. Тому радів будь-якому ходу, намагався вгадати хід думок Давида. Вінсент, звісно ж, легко обіграв суперника.

— Шах і мат, — радісно вигукнув робогуманоїд, задерши руки вгору. Зовні він був дорослою людиною віком близько тридцяти років. Але в момент шахового тріумфу Вінсент нагадував хлопчиська, справжнісінького пацана, азартного і щасливого.

— Повторимо? — з надією запитав він.

— Тобі цікаво битися зі слабаком?

— Так нікого ж більше немає, — прямо зауважив Вінсент.

— На безриб’ї і рак — риба, — промовив Давид, погоджуючись.

— Ракоподібні — велика група членистоногих. До ракоподібних належать такі широковідомі тварини, як краби, омари, лангусти, рак широкопалий, креветки та криль. Риб серед них немає. Що означає твоя фраза? Чому рак — риба? — не зрозумів робогуманоїд.

— Хм… — задумався Давид. — Справді, чому? Це таке стійке словосполучення. З федеративної мови. В цьому контексті воно означає… Через брак кращого доводиться задовольнятися малим, тим, що є. Розумієш?

— Радше, вловлюю логіку, — відповів Вінсент. — Багато таких словосполучень?

— Достатньо. Якщо хочеш, пошукаємо в мережі. Я тобі підкажу, які використовують найчастіше.

— Буду вдячний. А ще… Можна запитати дещо?

— Питай, завжди готовий допомогти.

— Я вже давно думаю. Що таке людина? Як це — бути людиною?

— Ох, я поквапився, погодившись відповісти на твої питання. Я не сильний у подібних темах, — Давид задумався.

— Не хвилюйся, теорію я пройшов і не чекаю від тебе якихось правил, наукових гіпотез. Я знайшов достатньо інформації про öсобину. Знаю, що її вивів нинішній режим. Але майже все в її історії стосується людини. Якась частина інформації в довідниках і наукових роботах має бути правдивою. Потрібно тільки замість слова «öсобина» підставити «людина». Ось одне з найпростіших визначень: людина — суспільна істота, що володіє розумом і свідомістю, а також суб’єкт суспільно-історичної діяльності та культури. До üмперських часів найпоширенішою та найбільш обґрунтованою теорією виникнення людини була еволюція, антропогенез, якщо не помиляюся. Кількома словами, виникли людиноподібні примати, а серед них розвинулися особливі мавпи, які в результаті еволюції перетворилися на людину розумну. Неймовірно, так? Невже людина була мавпою? — Вінсента розпирало від цікавості. — А як ти ставишся до теорії божественного походження?

— На мою думку, — Давид говорив повільно, обдумуючи кожне слово, — історії зі святих писань на кшталт казок. Я за теорію еволюції. Вважаю, вона ближча до істини. Але я не фахівець, як ти розумієш. Знання мої мізерні. Ти маєш право обирати ту теорію, яка ближча тобі, зрозуміліша.

— Тобто людина — тварина?

— Фактично так. Якщо порівняти тіла людини та тварини, то ми — такі ж звірі. Специфічними особливостями людини, що відрізняють її від інших тварин, є високорозвинений головний мозок, мислення, членороздільне мовлення і, напевно, прямоходіння. Дуже важливо виділити й здатність до здійснення вільного вибору, брати відповідальність за вчинки, наявність моральних суджень і цінностей.

— Не розумію, — Вінсент спантеличено подивився на Давида. — Що тоді я? Якщо покласти моє тіло поруч з твариною, то воно, хоч і схоже на людське, функціонує зовсім не так, як у живих організмів. Значить я — не тварина?

— Ні, не тварина. Судячи з тіла, не за формою, а за тим, що в ньому і як воно функціонує, то я не зроблю відкриття: ти — робот. Саме роботом тебе і створили.

— Але якщо говорити про мозок. У мене є мозковий центр, навіть два, — підкреслив Вінсент. — Мислення. Впевнений, ти не будеш заперечувати, що я теж думаю. Може, не зовсім так, як ти. Але все ж. Я несу відповідальність за вчинки. І вибір… Спочатку мене створили з обмеженою можливістю вільного вибору. Але тут, у сховищі, хлопці підкоригували мій код. Тепер я можу вибирати.

— Згоден.

— Ще… я використовую членороздільне мовлення для спілкування. І моє тіло сконструйоване для прямого ходіння. Тобто, якщо не брати до уваги особливості будови моєї оболонки та начинки, я — людина?

— Вінсенте, виходить, що так. Ти — людина, — Давид схвально подивився на робÖсобину. — Принаймні я можу сказати, що відчуваю, спілкуючись з тобою. — Робогуманоїд напружився. — У мене відчуття, що я говорю зі справжньою людиною.

Вінсент кинувся міцно обіймати Давида, який ще більше відчув людське в робÖсобині. Радості Вінсента не було меж.

— Виходить, що людина — не зовсім тварина, — знову пустився в роздуми Вінсент. — Тобто не тільки тіло визначає її сутність.

— Я тобі раджу поговорити про це з Джо Амаре. Він учений і напевно розповість, пояснить більше, — Давид усміхнувся, але наступне питання вмить стерло усмішку.

— Чому люди жорстокі? Навіщо створювати імітацію людини — таку, як я, — а потім знущатися і намагатися вбити? — Вінсент поставив Давида в глухий кут. — Я виявив, що для більшості я тільки машина, у мене немає живої плоті. Хоча ми вже дійшли висновку, що людина — не просто кістки, м’ясо, шкіра… Можливо, навіть тіло — лише біологічна оболонка, але не сама людина. Однак існує якийсь особливий зв’язок, сентиментальність між живим і жалістю, співчуттям. Упевнений, людині легше вбити мене, нехай візуально схожого на людей, ніж когось чи щось із м’яса та кісток. І все ж люди часто не зупиняються