Читати книгу - "Це не солодке кохання, Катерина Мединська "

Заплутавшись у клубку суперечливих емоцій, Ганна відчула, як хвилі сумнівів знову почали охоплювати її. Але в глибині душі вона твердо вирішила більше не піддаватися поривам відчаю і не шукати прихований підтекст у кожному жесті Громова. Адже можливо, все набагато зрозуміліше, ніж здається на перший погляд?

Громов, схоже, дійсно цінує Ганну просто як людину, чия присутність у його домі скрашує атмосферу вимушеної самотності. Ганна мимоволі згадала, що він ставиться з такою ж особливою турботою і теплотою до своєї подруги дитинства Ірини. Отже, навряд чи його знаки уваги мають якийсь потаємний романтичний сенс.

Ганна змусила себе відігнати геть нав'язливі думки, адже все ще була надто вразлива, щоб дозволити чиїмось словам заплутати її остаточно. Тож, зібравши усю свою рішучість, Анна сухо набрала відповідь: "Дякую, і тобі гарного дня".

Ганна посміхнулася, відчуваючи прилив сил і впевненості.

Вона обдзвонила постачальників продуктів згідно зі складеним нею детальним списком усіх необхідних продуктів із зазначенням кількості, ваги та специфікацій. І ще раз уточнила час постачання та адресу ресторану, в який їх мають привезти в призначений час.

Переконавшись, що з постачанням все гаразд, Ганна перейшла до інших справ. Вона записала у своєму записнику примітку про необхідність провітрити холодильні камери наприкінці дня, щоб переконалася, що всі інгредієнти є в наявності й у потрібній кількості. Потім вона склала план роботи для кухарів, розподіливши завдання.

Вона почула дзвінок у двері й навіть трохи напружилася. Адже господаря вдома не було, і хто до нього завітав у такий ранній час, вона поняття не мала.

Але все ж, вирішивши, що просто зобов'язана передати Олегові інформацію про візитера, особливо якщо це щось важливе, вона попрямувала до дверей.

Зробивши глибокий вдих, Ганна відчинила двері.

На порозі стояв кур'єр у формі популярної в місті служби доставки. Уточнивши її ім'я та прізвище й отримавши її підпис у відомості, він вручив їй величезний букет червоних троянд на довгій ніжці та коробку.

Ганна розгублено запитала, від кого пакунок, чомусь інтуїтивно розуміючи, хто саме за цим стоїть. Кур'єр ухильно вказав пальцем на картку в букеті, посміхнувся і, побажавши всього доброго, вирушив далі.

Ганна зачинила вхідні двері, ледь утримуючи в руках важкі квіти, зібрані у своєрідний сніп.

Підійшовши до столу, вона з ніжністю поклала пишний букет троянд і з хвилюванням узяла до рук картку. Розкривши її, вона з подивом прочитала: "Якщо ти не зачарована квітами та все ще не осяяна чарівною посмішкою, відкрий цю коробку".

Анна розгорнула заповітний подарунок, прихований під шарами яскравого паперу. Усередині на неї чекав стильний фартух, прикрашений кумедним принтом або написом "Королева моєї кухні".

У цей момент на її обличчі розквітла широка, сяюча усмішка. Серце Ганни затремтіло, охоплене солодким тугою, ніби в пам'яті ожила ніжність першого кохання. Трепетне передчуття і зворушливий захват від чоловічої уваги пестили її душу.

- Ах, Олеже, - прошепотіла вона, стримуючи тремтіння в голосі, - що ж ти робиш зі мною?

Сум'яття, що терзало душу Ганни, не вщухало, поки вона їхала до невеликого ресторанчика за містом. Заклад розташовувався недалеко від місця проведення банкету, а його кухня була орендована компанією Громова для підготовки до майбутньої урочистості.

Біля входу Ганну зустріла енергійна жінка. Коротке руде волосся, укладене в модну стрижку "піксі", обрамляло її овальне обличчя. Неприродно широка, натягнута усмішка не приховувала проникливого погляду пронизливо-зелених очей, наче двох смарагдових лунок, у яких таїлася хижа іскорка. Пухкі губи, штучно збільшені й намальовані яскраво-червоною помадою, контрастували з блідою, немов порцеляновою, шкірою.

Стильний брючний костюм із дорогої тканини ідеально підкреслював струнку фігуру Віолетти. На ногах красувалися туфлі на шпильках, а у вухах висіли великі сережки-кільця. У руках вона тримала модну сумочку відомого бренду.

Її голос звучав бадьоро і діловито:

- Доброго ранку! Мене звуть Віолетта, і я розпорядник майбутнього заходу. - Віолетта, крадькома, з ніг до голови оцінювально оглянула Ганну, від чого посмішка на її обличчі стала ще більш натягнутою. - Мені не назвали вашого прізвища, - усміхнулася вона, чекаючи, що Ганна сама його назве. - Сказали називати вас Просто Ганною, хоча я вважаю за краще перевірити репутацію людини, з якою збираюся співпрацювати.

Ганна фиркнула, відчуваючи, як обурення закипає в її грудях. Неприхована підозра Віолетти зачепила її за живе.

- Таким було моє побажання, коли я погодилася попрацювати з вами, - відрізала вона, не бажаючи розкривати Віолетті плітки, пов'язані з її розлученням та іншою нісенітницею, яку вигадав її колишній чоловік.

У повітрі повисла напружена тиша. Віолетта явно не очікувала такої відсічі. Її самовпевнена посмішка померкла, і на обличчі промайнула тінь роздратування.

Ну що ж, просто Анна, - процідила вона крізь зуби, намагаючись зберегти самовладання. - Зазвичай для корпоративних заходів ми замовляємо їжу в гарному ресторані, який робить заготовки і надсилає до нас своїх кухарів безпосередньо на захід.

Віолетта змінила тему, перейшовши до опису банкетного меню. Вона з ентузіазмом перераховувала салати, гарячі страви, десерти ручної роботи, канапе, тарталетки, міні-тістечка та інші вишукані закуски, явно намагаючись справити враження на Ганну.

Але Ганна не піддалася. Вона уважно слухала, але в глибині душі не відчувала до Віолетти ані найменшої довіри.

Театральна пауза, яку зробила Віолетта, лише посилила напругу. Ганна чекала продовження, гадаючи, чим же ще ця самовпевнена розпорядниця здивує її.

- Цього разу захід розрахований майже на сотню гостей, третина з яких - важливі клієнти до компанії. Ось чому нам важливо, щоб усе було організовано на найвищому рівні, - вона уважно подивилася в очі Ганні. - Але в останній момент я дізналася, що компанія з якоїсь причини відмовилася від послуг ресторану і натомість запросила вас як шеф-кухаря. Я зізнаюся, це стало для мене повною несподіванкою.