Читати книгу - "Не укладай угоду з демоном! , Вікторія Фед"

Вони були вбрані у чорні шкіряні куртки, розхристані сорочки, мечі на поясах і від них так і тхнуло дешевим алкоголем.

О, та вони ще й п’яні! Чудово просто!

— Ліана, та твої слова почули самі Вищі, — засміялася Амелія.

Від того як скривилася Ліана нам всім стало просто смішно.

— Не бажаєте познайомитися й весело провести час разом? — один із них нахабно присів на край нашого столу, брудними пальцями зачепивши край Адиної форми.

Ада сахнулася.

— Руки прибери, — спокійно, але твердо сказала Амелія.

— А якщо ні? — він нахилився ближче, перегар ударив у ніс.

Я закотила очі. Ну от кому воно треба? Я просто хотіла спокійного вечора, але ж ні, завжди знайдеться якийсь ідіот, який його зіпсує.

— Дівчата, а що, якщо я вирішу, що хочу забрати когось із вас із собою, а? — другий нахаба, рудий і веснянкуватий, витягнув кинджал і крутнув його в руці.

Ну що за позерство?

— Якщо ти зараз же не забереш своїх дружків і свої шмаркаті понти, то вийдеш звідси вперед ногами, — Амелія примружила очі, її пальці ледь помітно ворухнулися.

Я відчула, як магія заклинателів пробіглася по повітрю.

А я просто спостерігала за цією ситуацією, бо похвалитися такими вміннями не могла.

— О, яка гаряча! Люблю таких, — рудий хмикнув, але раптом його очі розширилися — під ним прямо крізь дерев’яну підлогу пробилися тонкі коріння, що миттєво скували його ноги.

— Що за…?! — він рвонувся, але коріння стиснулося ще сильніше.

— Ой, вибач, моя магія інколи виходить з-під контролю, — Амелія мило всміхнулася.

Так, моя подруга в гніві страшна!

Але тут сталося щось непередбачуване, вірніше хтось. В кавʼярню з кількома бойовиками зайшов Алек і коли Амелія це побачила, то різко розвіяла магію і тільки голосніше з тремтінням в голосі промовила, дивлячись на місцевих бугаїв:

— Що… вам від нас потрібно? — заїкаючись запитала Амелія.

Трійця явно не з категорії тих, в кого розум є, тому лише облизнулися на нас.

Бррр…

Ох, Вищі, та по моїй подрузі театр плаче, ні, ридає! Тільки-що вона була Богиня Відплати, а побачивши свого ельфа-бойовика стала ніжною і беззахисною квіточкою.

Хаха.

Несіть сюди пам’ятник, будемо вмонтовувати на честь Амелії Морвейн і її неймовірної гри.

Ліана і Ада спочатку виглядали збитими з пантелику, але побачивши, хто зайшов у кавʼярню, тільки хитро посміхнулися.

— Лишіть нас в спокої, ми просто хочемо нормально провести вечір, — печальним голосом сказала я, вирішила підіграти подрузі.

— Е ні, курочки, тепер цей вечір ви проведете в наших обіймах, — засміявся один із трійці. — Мені ти подобаєшся…

І він взяв мене за запʼястя.

Ой, мля, за ліве на якому було татуювання! Мить.

Гострий біль проколов зап’ястя, а потім — вибух.

Він відлетів на кілька метрів, розносячи стіл із якимись нещасними солодощами. Кав’ярню накрила тиша. Всі дивились на мене. Я дивилась на свою руку, яка тепер мерехтіла, наче всередині під шкірою горіли сотні крихітних зірок.

— Селесто, бойова магія? У цілителя? — здивувалися дівчата.

Я сама була шокована.

І тут сталося дещо.

— Що за…?! Що тут відбувається?

Алек підбіг до нас. Він майже миттєво опинився поруч, а його друзі бойовики встали півколом, перегороджуючи вихід.

— Хлопче, ці курочки наші, — сказав один із місцевої банди.

— ХТО?! Я тобі зараз покажу курочку!

На його руках зʼявилося магічне світіння.

— Алеку, вони до нас чіпляються, — Амелія чуть не ридала.

— Крихітко, не бійся, зараз я їх в порох зітру, — почувся голос Алека, і він притиснув Амелію до себе.

Я закотила очі. Жіноча майстерність.

— Негайно припиніть, тільки не в моїй кавʼярні! — прогримів голос якоїсь повної пані, та ніхто особливої уваги на неї не звернув. — Ой, матінко, що ж це твориться, вони ж мені зараз тут все розтрощать…

Інші відвідувачі зрозуміли, що тут зараз буде бійка і вирішили тихо сунути на вихід. Розумний вибір, шкода я так не можу.

Через декілька хвилин тут будуть вартові, ще до всього букету, проблеми з законом лише не вистачає.

Той вуличний магочинець, що відлетів, виявився ще тим тормозом, бо, замість того щоб зробити розумний вибір і втекти, приповз до мене знову. Видно сподобалось? Він з мазохістів?

Перед тим, як цей придурок встиг доторкнутися до мене вдруге, повітря в кав’ярні ніби згустилося, стало важким і напруженим, наче перед бурею.

У повітрі розчахнувся вогняний портал. Думаю, не варто пояснювати, хто з нього вийшов. Сказати, що всіх адептів перекосило від його появи, — не сказати нічого.

Моє серце калатало так, ніби ось-ось вирветься з грудей.

Райвен Но’Ксаріс.

Чорний плащ ледь ворухнувся від невидимого протягу, а темні очі з ледачим інтересом пробіглися по залі. Він виглядав так, наче його розбудили посеред блаженного сну, і тепер він намагався вирішити, хто ж настільки дурний, щоб потривожити його спокій.

— Ну, що знову-то? — протягнув він таким голосом, ніби ледве стримуючи позіх. Його погляд упав на мене. — Адепти? І знову ті самі обличчя? Я казав, що мене це не дивує? Але скоро мені це почне набридати!

Чому у мене таке відчуття, що зараз прилетить мені? Але ж це несправедливо! Я ж нічого не зробила!

Всі навколо завмерли. А ми, бідолашні адепти Академії магічних мистецтв, хотіли перетворитися на непомітних мух. А ті, хто ще секунду тому готові були з кулаками лізти, тепер виглядали так, ніби молилися всім богам, аби лишитися цілими.

— Вітаю вас лорде-ректоре, — невинно всміхнулася я, піднімаючи руки в жесті “я не винна”.

— Адептко Вейр, — вимовив з насмішкою, що я мало не вишкірилася у відповідь.

— Вони до нас чіплялися! — вклинилася Амелія, все ще вчепившись в рукав Алека, а той в свою чергу притягнув до себе ближче подругу.

Це перемирʼя? Ну, слава Вищим!

Ректор зітхнув, провів пальцями по переніссю, ніби відчайдушно намагався не вбивати нікого прямо тут і зараз.