Читати книгу - "Бачу ціль, шукаю сенс, Ванда Кей"

Я не дозволю їй нашкодити. За жодних обставин. Рука мимоволі тягнеться до тієї частини тулуба, де зазвичай ношу пістолет. Стоп. Це звичка, вироблена роками. Я ж беззбройний. Наскільки було б простіше, якби я подбав свого часу про наявність зброї.

Доведеться голими руками знешкодити мерзотника. Оцінюю своє становище всеж-таки, як переважне.

Я його чую і готовий до оборони, а він не знає, що я чекаю його під дверима, втиснувшись у стіну поруч.

Світ навколо звужується. Є тільки я і двері, за ручкою яких я заворожено спостерігаю. Усе інше зникає.

Напруга зашкалює. Я один проти злочинця і я не маю права на помилку.

Ручка дверей смикається. Ще раз і трохи голосніше.

 Хтось зовні затамував подих? Чи це моя загострена уява під дією вкидання в кров адреналіну, малює передбачувану картину  з іншого боку двірей?