Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

— Дорогий Мікаелю, у тебе заклопотаний вигляд. Що в тебе на думці? — поцікавився врешті-решт Курдо Баксі.

— Ти не міг би на п’ять хвилин відключити мобільний телефон, щоб нас не переривали?

Курдо виконав прохання.

— Гаразд… мені потрібна допомога в одній важливій справі, причому негайно, і це має залишитися між нами.

— Розповідай.

— У вісімдесят дев’ятому році до Швеції з Іраку прибув курдський біженець на ім’я Ідріс Хіді. Коли йому загрожувала висилка, твоя родина йому допомогла, внаслідок чого він з часом отримав посвідку на проживання. Я не знаю, допомагав йому твій батько чи якийсь інший родич.

— Ідрісу Хіді допомагав мій дядько Махмуд Баксі. Я знаю Ідріса. Що тобі від нього треба?

— Він зараз працює в Ґетеборзі. Мені потрібна його допомога в одній простій справі, і я готовий йому заплатити.

— Що це за справа?

— Курдо, ти мені довіряєш?

— Авжеж. Ми завжди були друзями.

— Я хочу доручити йому одну досить незвичайну роботу. Дуже незвичайну. Я не хочу розповідати, в чому вона полягає, але запевняю тебе, що в ній немає нічого протизаконного або такого, що може створити проблеми тобі чи Ідрісу Хіді.

Курдо Баксі пильно подивився на Мікаеля Блумквіста.

— Зрозуміло. Значить, розповідати, про що йдеться, ти не хочеш.

— Чим менше людей знатиме, тим краще. Твоя допомога мені потрібна для того, щоб Ідріс погодився зі мною зустрітися і вислухати мою пропозицію.

Курдо трохи подумав, потім підійшов до письмового столу і відкрив записник. Через хвилину він знайшов телефон Ідріса Хіді і підняв слухавку. Розмова велася курдською. З виразу обличчя Курдо Мікаель бачив, що почалася вона із звичайних вітальних фраз і балачки ні про що. Потім Курдо посерйознішав і став викладати свою справу. Через деякий час він звернувся до Мікаеля.

— Коли ти хочеш з ним зустрітися?

— Якщо підходить, у п’ятницю, в другій половині дня. Запитай, чи можна мені прийти до нього додому.

Поговоривши ще трохи, Курдо поклав слухавку.

— Ідріс Хіді живе в передмісті Анґеред, — сказав він. — У тебе є його адреса?

Мікаель кивнув.

— У п’ятницю він буде вдома близько п’ятої і охоче з тобою зустрінеться.

— Дякую, Курдо, — сказав Мікаель.

— Він працює в Сальгренській лікарні прибиральником.

— Я знаю.

— Читаючи газети, важко не помітити, що ти замішаний у цій історії із Саландер.

— Правильно.

— У неї стріляли.

— Точно.

— Здається, вона лежить у Сальгренській лікарні.

— І це правильно.

Курдо Баксі теж просто так не проведеш.

Він розумів, що Блумквіст задумав якусь аферу, адже він цим славиться. Близькими друзями вони не були, але ніколи не сварилися, і Мікаель завжди з готовністю приходив на допомогу Курдо, якщо виникала необхідність. Коли їм доводилося бачитися на якому-небудь святі або в ресторані, вони завжди випивали разом по келиху-другому пива.

— Я не виявлюся втягнутим у щось, про що мені слід було б знати? — спитав Курдо.

— Ні, ні в що втягнутий ти не будеш. Твоя роль полягала лише в тому, щоб познайомити мене з одним з твоїх знайомих. І я повторюю… я не проситиму Ідріса Хіді про щось протизаконне.

Курдо кивнув. Такого запевнення йому було досить. Мікаель підвівся.

— Я твій боржник.

— Ми вічно ходимо один в одного у боржниках, — відповів Курдо Баксі.

Хенрі Кортес поклав слухавку і так голосно затарабанив пальцями по письмовому столу, що Моніка Нільссон поглянула на нього, сердито звівши брови. Легко було помітити, що він глибоко поринув у власні думки. Оскільки Моніка взагалі перебувала в крайньому роздратуванні, вона вирішила не дозволяти собі зганяти серце на Хенрі.

Моніка Нільссон знала, що Блумквіст безперервно шушукається з Кортесом, Малін Ерікссон і Крістером Мальмом з приводу історії Саландер, а на них з Лоттою Карім звалилася вся чорна робота з підготовки наступного числа журналу, який, як пішла Еріка Берґер, залишився без справжнього керівництва. Про Малін, звичайно, нічого поганого не скажеш, але їй бракує навиків і тієї ваги, що мала Еріка Берґер. А Кортес ще просто хлопчисько.

Роздратування Моніки Нільссон було викликане не тим, що вона почувала себе обійденою і жадала взяти участь у їхніх справах — цього їй хотілося б в останню чергу. До її завдання входило збирати для «Міленіуму» відомості про діяльність уряду, Риксдагу і державних організацій. Робота їй подобалася, і вона знала її «від і до». Крім того, у неї була безліч інших обов’язків — вона вела щотижневу колонку в профспілковій газеті, займалася різною суспільною роботою для «Міжнародної амністії» і так далі. Тільки того їй і не вистачало, щоб виконувати обов’язки головного редактора «Міленіуму» і працювати як мінімум по дванадцять годин на день, жертвуючи вихідними і своїм вільним часом.

Разом з тим вона відчувала, що в «Міленіумі» щось змінилося. Журнал раптом зробився чужим. У чому саме річ, вона сказати не могла.

Мікаель Блумквіст поводився із звичайною безвідповідальністю, раз у раз вирушав у якісь таємничі поїздки і з’являвся на роботі, коли йому заманеться. Правда, він був співвласником «Міленіуму» і міг сам визначати, що йому робити, але все-таки і йому не завадило б виявити трохи більше дисциплінованості.

Крістер Мальм був другим співвласником, що залишився в журналі, проте чи був він на робочому місці, чи у відпустці, допомоги від нього було однаково мало. Він, поза всяким сумнівом, був талановитий і справлявся з керівництвом, коли Еріка зовсім не мала часу або їздила відпочивати, але при цьому в основному проводив у життя рішення, прийняті кимось іншим. Крістер був незамінний, коли справа торкалася графічного дизайну і презентацій, але абсолютно безпорадний, коли йшлося про планування журналу.

Моніка Нільссон насупила брови.

Ні, вона несправедлива. Дратувало її те, що ситуація в редакції якимсь чином змінилася — співробітники журналу більше не були єдиним цілим. Мікаель працював з Малін і Хенрі, а всі решта ніби були збоку. Ці троє утворили якесь внутрішнє коло, закривалися в кабінеті Еріки… тобто в кабінеті Малін, а вийшовши звідти, зберігали цілковиту мовчанку. За Еріки журнал завжди був дружним колективом. Моніка не розуміла, що сталося, але відчувала, що їй не довіряють.

Мікаель працював над матеріалом про Саландер, ні звуком не видаючи, про що там ідеться. Правда, нічого незвичайного в цьому не було. Свого часу він мовчав і про матеріал про Веннерстрьома — навіть Еріка нічого не знала, але цього разу в нього у довірених виявилися Малін і Хенрі.

Коротше кажучи, Моніка відчувала роздратування. Їй був потрібний