Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

— Я ненадовго піду, — сказав він. — Передай, будь ласка, Малін, що мене не буде години дві.

— Що відбувається?

— Думаю, у мене накльовується матеріал. Справді хороший матеріал. Про унітази. Я хочу дещо перевірити, але, якщо все зійдеться, у нас буде чудова стаття для червневого числа.

— Про унітази? — перепитала Моніка Нільссон, проводжаючи його поглядом.

Еріка Берґер зціпила зуби і повільно опустила роздруківку статті про майбутній суд над Лісбет Саландер — маленької замітки у дві шпальти, призначеної для п’ятої сторінки з новинами про життя в країні. Був четвер, годинник показував 15.30. Вона пропрацювала в «СМП» дванадцять днів. Еріка з хвилину подивилася на текст, випнула губи, потім підняла слухавку і зателефонувала керівникові інформаційного відділу Андерсу Хольму.

— Доброго дня. Це Берґер. Ви не могли б знайти репортера Юханнеса Фріска і відразу ж прийти разом з ним до мене в кабінет?

Вона поклала слухавку і терпляче чекала, поки в скляній клітці з’явився Хольм, ведучи за собою Юханнеса Фріска. Еріка поглянула на годинник на руці.

— Двадцять дві, — сказала вона.

— Що? — спитав Хольм.

— Двадцять дві хвилини. Вам знадобилося двадцять дві хвилини, щоб устати з-за столу, пройти п’ятнадцять метрів до Юханнеса Фріска і приплестися разом з ним до мене.

— Ви не сказали, що це терміново. У мене досить багато справ.

— Я не говорила, що це не терміново. Я сказала вам прийти разом з Юханнесом Фріском до мене в кабінет. Я сказала «відразу» і мала на увазі «відразу», а не увечері, чи наступного тижня, чи коли вам заманеться відірвати зад від стільця.

— Послухайте, я вважаю…

— Зачиніть двері.

Еріка почекала, поки Андерс Хольм зачинить позаду себе двері, тим часом мовчки його вивчаючи. Він, безперечно, дуже компетентний керівник інформаційного відділу, до його завдань входить слідкувати за тим, щоб сторінки «СМП» щодня заповнювалися правильним текстом — доступно складеним і розташованим у тому порядку, про який домовлялися на ранковій нараді. Відповідно, Андерс Хольм щодня жонглював колосальною кількістю робочих завдань і робив це, не впускаючи жодного м'яча.

Проблема з Андерсом Хольмом полягала в тому, що він послідовно ігнорував рішення, які приймала Еріка. Протягом двох тижнів вона намагалася знайти до нього підхід. Вона пробувала з ним люб’язно говорити, спробувала прямі накази, закликала його подумати ще раз самому — загалом, робила все для того, щоб він зрозумів, якою їй хочеться бачити газету.

Нічого не допомагало.

Текст, який вона відкидала в другій половині дня, все одно потрапляв до газети десь увечері, коли Еріка йшла додому. «У нас випала одна стаття, й утворилася дірка, яку мені довелося нашвидку заповнювати».

Заголовок, дати який розпорядилась Еріка, раптом забраковувався і замінювався чимось абсолютно іншим. Вибір не завжди виявлявся неправильним, але робився без консультації з нею. Демонстративно і з викликом.

Завжди йшлося про дрібниці. Редакційна нарада несподівано переносилася з 14.00 на 13.30, а її не інформували, і коли вона нарешті з’являлася, більшість рішень уже були прийняті. «Вибачте… я в поспіху забув вам повідомити».

Еріка Берґер ніяк не могла зрозуміти, чому Андерс Хольм зайняв щодо неї таку позицію, але вже переконалася, що ввічливі розмови і м’які догани на нього не діють. Еріка поки не залучала до обговорення цього питання інших співробітників редакції, намагаючись вирішити це питання між ними двома. Результату це не дало, тому настав час висловитися виразніше, цього разу у присутності співробітника Юханнеса Фріска, внаслідок чого зміст розмови неодмінно стане відомий усій редакції.

— Перше, що я зробила, почавши тут працювати, це сказала, що маю особливий інтерес до всього, що стосується Лісбет Саландер. Я пояснила, що хочу заздалегідь мати інформацію про всі плановані статті і маю намір переглядати й особисто давати добро на все, що буде публікуватися. Я нагадувала вам про це практично при кожній нагоді і востаннє на нараді минулої п’ятниці. Яка частина цієї інструкції залишилася вам незрозумілою?

— Всі плановані або віддані до друку тексти є в щоденній службовій записці в нашій інтра-мережі. Вони завжди пересилаються на ваш комп’ютер. Вас весь час інформують.

— Баляси з баляндрасами. Коли я сьогодні вранці отримала «СМП» в поштову скриньку, там на найкращому місці для новин були три шпальти про Саландер і розвиток ситуації навколо Сталлархольма.

— Це текст Маргарети Оррінґ. Вона працює у нас позаштатно і віддала статтю лише вчора близько сьомої години вечора.

— Маргарета Оррінґ зателефонувала з пропозицією написати цю статтю об одинадцятій ранку. Ви схвалили її ідею і доручили їй працювати над статтею десь о пів на дванадцяту. А на нараді о другій годині ви ні словом про це не обмовилися.

— Ці відомості є в щоденній службовій записці.

— Невже? Там значиться ось що: «Маргарета Оррінґ, інтерв’ю з прокурором Мартіною Франссон. Тема: виявлення наркотиків у Сьодертельє».

— Основним матеріалом і було інтерв’ю з Мартіною Франссон з приводу конфіскації анаболічних стероїдів, у зв’язку з чим затримали потенційного покупця із «Свавельшьо МК».

— Саме так. А в службовій записці немає ні слова про «Свавельшьо МК» або про те, що інтерв’ю торкатиметься Маґґе Лундіна і Сталлархольма і тим самим розслідування справи Лісбет Саландер.

— Я припускаю, що це з’ясувалося по ходу інтерв’ю…

— Андерсе, я не можу зрозуміти чому, але ви брешете мені прямо в очі. Я розмовляла з Маргаретою Оррінґ, автором статті. Вона чітко пояснила вам, про що планується інтерв’ю.

— Мені шкода, але я не зрозумів, що фокус буде на Саландер. А текст я отримав пізно ввечері. Що ж мені було робити? Знімати весь матеріал? Оррінґ подала хороший текст.

— Тут ми сходимося. Текст чудовий. Тим самим це вже ваша третя брехня приблизно за три хвилини. Оррінґ подала текст о п’ятнадцятій годині двадцять хвилин, тобто задовго до того, як я близько шостої години пішла додому.

— Берґер, мені не подобається ваш тон.

— Чудово. В такому разі можу вам повідомити, що не схвалюю ні вашого тону, ні ухилянь, ані брехні.

— Це звучить так, ніби ви підозрюєте, що я владную проти вас якусь змову.

— Ви так і не відповіли на моє запитання. І друге: сьогодні у мене на письмовому столі з’являється текст Юханнеса Фріска. Я не пам’ятаю, щоб ми обговорювали його на нараді о другій годині. Як могло статися, що один з наших співробітників цілий день працює над матеріалом про Саландер, а мені про це нічого не відомо?

Юханнес Фріск засовався, але розсудливо не промовив ані звуку.

— Значить, так. Ми