Читати книгу - "Кров Амбера"

Я швидко обійшов кімнату, не знаючи, що саме шукаю. І тому не дивно, що не знайшов шуканого. Тоді я вийшов у коридор. У чому б не полягала проблема, не могла вона полягатиме в чомусь, що я притягнув з собою? Може, Ясра, негнучка і розфарбована, була троянським конем?

Я попрямував у головний хол. Не встиг я зробити дюжини кроків, як переді мною з'явилися косі грати світла. Я змусив себе йти далі, і вона відступала по мірі мого просування, змінюючи при цьому форму.

— Мерль, пішли! — Пролунав голос Люка. А самого Люка не було ніде видно.

— Куди? — Відгукнувся я, не сповільнюючи кроку.

Жодної відповіді, але грати розділилася посередині, дві її половинки відчинилися переді мною, немов віконниці. Вони відкрили сліпуче світло, і мені подумалося, що в ньому я мигцем побачив кролика. Потім раптово видіння зникло, і єдине, що не дозволяло мені повірити, ніби все знову стало нереальним — це всього декілька миттєвостей звучного сміху Люка, що не мав ніякого видимого джерела.

Я побіг. Може, насправді, ворог — це Люк, про що мене неодноразово попереджали? Може, за допомогою всього того, що відбувалося останнім часом, мною якимось чином спритно маніпулювали, і всього лише з метою звільнити його матір з Замку Чотирьох Світів? А тепер, коли вона перебувала в безпеці, чи не набрався він безрозсудної сміливості вторгнутися в сам Амбер і викликати мене на чаклунську дуель, умов якої я навіть не розумів?

Ні, я не міг у це повірити. Я був переконаний, що він не володіє відповідної міццю. Але навіть якщо б і мав, то не посмів би піти на такий крок — адже заручницею мені служила Ясра.

Летячи по коридору, я знову почув його голос, звідусіль, нізвідки. На цей раз він співав. У нього виявився потужний баритон, а пісню він вибрав шотландську: «У стародавні часи». Можливо, це щось означало?

Я увірвався в хол. Мартін з Борсом пішли. Неподалік від того місця, де вони стояли, я побачив на буфеті порожні склянки. А біля інших дверей?.. Так, біля інших дверей залишалася Ясра, все така ж пряма, без змін, так само тримала мій плащ.

— Гаразд, Люк! Давай грати у відкриту! — Крикнув я. — Кінчай цю дурницю, і давай владнаємо діло.

— А?

Спів раптово перервалося.

Я повільно підійшов до Ясри, вивчаючи її на ходу. Зовсім не змінилася, якщо не вважати капелюха, повішеного кимось на іншу руку. Я почув, що десь у палаці пролунав крик. Можливо, це дропп все ще піднімав тривогу.

— Люк, де б ти не був, — звернувся я. — Якщо ти чуєш мене, то поглянь сюди і послухай уважно: вона у мене тут. Бачиш? Що б ти ні замишляв, не забувай про це.

По кімнаті пройшли сильні брижі, немов я стояв посеред картини без рами, яку хтось тільки що вирішив труснути, зігнути, а потім натягнути тугіше.

— Ну?

Нічого.

А потім смішок.

— Мати-вішалка… Ну-ну. Гей, спасибі, друже. Здорово. Не міг дістати тебе раніше. Не думав, що ти доберешся туди. Вони розгромили нас наголову. Я взяв кілька найманців на дельтапланах, ми осідлали висхідні потоки. Однак, вони виявилися готовими. Роздовбали нас. Потім точно не пам'ятаю… Боляче!

— Ти співав?

Донеслося щось подібне стогону, якраз тоді, коли в хол увійшов Рендом і дропп, а за ними виднілася довготелеса фігура безмовного, немов смерть Бенедикта.

— Мерль! — Окликнув мене Рендом. — Що відбувається?

— Не знаю, — похитав головою я.

— Зрозуміло, я поставлю тобі чарочку, — долинув дуже тихо голос Люка.

По центру холу пронеслася вогненна буря. Вона тривала всього мить, а потім на її місці з'явився великий прямокутник.

— Ти ж чаклун! — Обурився Рендом. — Так зроби що-небудь!

— Я не знаю, що це за чортівня, — огризнувся я. — Ніколи не бачив нічого подібного. Це схоже на магію, яка летить навскач закусивши вудила, чорт знає куди.

У прямокутнику став з'являтися силует з людськими обрисами. Форма його визначилася, з'явилися риси, одяг.

… Це була Карта, гігантська Карта, що висіла у повітрі, стаючи реальною. Це був…

Я. Я дивився на власне обличчя, і воно дивилося на мене. Я помітив, що я посміхався.

— Пішли, Мерль, приєднуйся до компанії, — почув я зліва Люка, і Карта стала повільно обертатися навколо вертикальної осі.

Хол наповнився дзенькотом, немов від скляних дзвіночків. Величезна Карта поверталася, поки я не побачив її з ребра — чорний проріз. Потім темна лінія розширилася, заколихались, немов розсувалася завіса, і я побачив ковзаючі за нею різнокольорові клапті інтенсивного світіння. А також побачив гусеницю, яка курила кальян, товсті парасольки і яскраві блискучі поручні…

З щілини простяглася рука.

— Прямо сюди.

Я почув, як у Рендома перехопило подих.

Меч Бенедикта раптово націлився на відкриту сцену. Але Рендом поклав долоню йому на плече і сказав:

— Ні.

У повітрі знову повисла дивна незв'язна музика; вона чомусь здавалася цілком доречною.

— Ходімо, Мерль.

— Ти з'являєшся чи зникаєш? — Запитав я.

— І те, і інше.

— Ти дав мені обіцянку, Люк — відомості в обмін на порятунок твоєї матері, — нагадав я. — Вона у мене тут. У чому полягають відомості?

— Щось, життєво важливе для твого благополуччя? — Повільно перепитав він.

— Ти казав, життєво важливе для безпеки Амбера.

— Ах, ТОЙ секрет.

— Я був би радий почути і інший теж.

— Шкодую. Я продаю тільки один секрет. Який ти вибираєш?

— Безпеку Амбера, — відповів я.

— Далт, — повідомив він.

— Що щодо нього?

— Його матір'ю була Дела Осквернительниця…

— Це я вже знаю.

— … І вона потрапила в полон до Оберона за дев'ять місяців до його народження. Оберон згвалтував її. Ось тому-то Далт так і розсердився на вас, хлопці.

— Лайно собаче, — охарактеризував я.

— Саме так я йому і сказав, коли почув цю історію чорт знає в який раз. А потім взяв і підговорив його пройти Лабіринт на небі.

— І?

— Він пройшов.

— О!

— Я тільки недавно дізнався цю історію, — втрутився Рендом, — від посланого мною в Кашер емісара. Хоча й не знав про те, що він пройшов Лабіринт.

— Якщо вам відомо, то я все ще залишаюся боржником, — повільно, майже засмучено відгукнувся Люк. — Гаразд, ось ще: після цього Далт навідав мене на Відображенні Земля. Саме він і організував наліт на склад, мій склад — вкрав весь запас