Читати книгу - "Портрет Доріана Ґрея"

— На жаль, так, — почулася відповідь лорда Генрі. — Йому влучив у груди цілий набій шроту. Він, певно, вмер одразу. Вертаймося краще в дім, Доріане.

Ярдів з п’ятдесят до головної алеї вони йшли поруч і мовчали. А тоді Доріан глянув на лорда Генрі й прорік, важко зітхаючи:

— Це погана прикмета, Гаррі, дуже погана.

— Що саме? — запитав лорд Генрі. — А, цей нещасливий випадок!.. Що ж поробиш, любий мій! Той чоловік сам винен — хто ж лізе під постріли? Та ми до цього зовсім непричетні. Джефрі — це я згоден — опинився в прикрій ситуації. Не годиться дірявити загоничів! Люди подумають, що з нього кепський стрілець. А Джефрі, до речі, — навпаки, стріляє дуже влучно… Але більше не будемо про це.

Доріан похитав головою.

— Ой ні, Гаррі, це погана прикмета. Я відчуваю, що станеться щось жахливе з кимось із нас… Може, зі мною, — додав він, проводячи рукою по очах, наче від болю.

Старший віком співрозмовник засміявся.

— Єдина жахлива річ на Світі — нудьга, Доріане. Це єдиний гріх, за який нема прощення. Однак нам нудьга не загрожує — хіба що за обідом хтось надумає завести мову про цю пригоду. Я мушу їх попередити, що ця тема підлягає табу. Що ж до якихось там прикмет, то їх взагалі не існує. Доля не шле нам своїх вісників — вона для цього занадто мудра або жорстока. Та й що таке може трапитися з вами, Доріане? Ви маєте все, що тільки людина може побажати. Будь-хто залюбки помінявся б з вами!

— А я залюбки помінявся б із будь-ким!.. Не смійтеся, Гаррі, я кажу правду. Той бідолашний селянин, що його оце вбито, щасливіший за мене. Я не маю жаху перед самою Смертю, ні, Гаррі, — це тільки наближення Смерті жахає. Мені здається, що крила цього чудовиська вже змахують наді мною в олов’яній задусі. Боже милостивий! Хіба ви не бачите, Гаррі, що он там скрадається хтось поза деревами, — він жде мене, він чатує на мене!

Лорд Генрі глянув у той бік, куди вказувала тремтяча рука в рукавичці.

— Авжеж бачу, — усміхаючись, сказав він. — Вас чекає садівник. Певно, хоче спитати, яких квітів зрізати до столу на вечір. Але нерви у вас і справді стали зовсім нікудишні, дорогий друже! Неодмінно порадьтеся з моїм лікарем, коли повернемось до міста.

Доріан полегшено перевів подих, переконавшись, що підходить лише садівник. Той доторкнувся капелюха, в нерішучості скосив погляд на лорда Генрі, а тоді добув з кишені листа й подав своєму господареві.

— Її світлість наказали почекати на відповідь, — мовив він упівголоса.

Доріан поклав листа в кишеню.

— Перекажіть її світлості, що зараз я сам прийду, — холодно сказав він.

Садівник обернувся і квапливо пішов до будинку.

— Як же ж люблять жінки ризиковані вчинки! — засміявся лорд Генрі. — Цією їхньою рисою я найбільше захоплююсь. Жінка ладна фліртувати з ким завгодно, аби тільки на очах інших людей.

— А ви, Гаррі, так само полюбляєте ризиковні слова! Та цим разом ви таки схибили. Герцогиня мені дуже подобається, але я не закоханий у неї.

— Зате вона дуже закохана у вас, хоч подобаєтесь ви їй менше. Отож пара з вас буде чудова.

— Ви пліткуєте, Гаррі, хоч і не маєте на те жодних підстав.

— Підстава будь-якої плітки — віра у неморальність, — сказав лорд Генрі, запалюючи цигарку.

— Ой Гаррі, задля дотепу ви ладні пожертвувати будь-ким!

— Люди самохіть приносять себе в жертву, — була відповідь.

— Як я хотів би знову покохати! — вигукнув Доріан з ноткою пафосу в голосі. — Але я, здається, вже втратив цю здатність і навіть забув, що таке бажання… Я забагато цікавлюся самим собою, і ось моя особа вже стала тягарем для мене. Мені хочеться кудись утекти, забути все! Я зробив дурницю, що взагалі сюди приїхав… Я, мабуть, пошлю телеграму Гарві, нехай приготують яхту. На яхті бодай безпечно.

— Безпечно? Від чого, Доріане?.. У вас якийсь клопіт? Чому ви зі мною не поділитесь? Ви ж знаєте — я завше ладен вам допомогти.

— Не можу я цього розповісти вам, Гаррі, — понуро відповів Доріан. — Та й, зрештою, то, певно, лише мої химери… Цей нещасливий випадок вивів мене з рівноваги. У мене якесь жахливе передчуття, ніби щось таке має статися й зі мною.

— Що за безглуздя!

— Та я й сам тої думки, але нічого не можу з собою вдіяти… Ага, ось і герцогиня — справжня Артеміда в сучасному костюмі! Бачите, ми повернулися, герцогине.

— Я все чула, містере Ґрей, — мовила герцогиня. — Бідний Джефрі аж місця собі не знаходить. Та й, кажуть, що й ви просили його не стріляти в зайця. Це дуже дивно!

— Справді, дуже дивно. Не знаю, чому я так сказав. Просто якась примха, чи що. На те звіря було так любо дивитись!.. Але шкода, що вам розповіли про цю пригоду із загоничем. Це неприємна історія.

— Це прикра історія, — поправив його лорд Генрі, — бо психологічно вона нічого не варта. От якби Джефрі, скажімо, зумисне таке зробив, тоді воно було б цікаво. Хотів би я познайомитись зі справжнім убивцею!

— Фе, Гаррі, які ви бридкі речі кажете! — вигукнула герцогиня. — Чи не так, містере Ґрей? Ой, Гаррі, містерові Ґрею знов погано! Він непритомніє!

Доріан насилу опанував себе і усміхнувсь.

— Це дрібниці, герцогине, — пробурмотів він, — у мене нерви страшенно розхитались, ото й усе. Мабуть, я сьогодні забагато находився… А Гаррі знову щось ніби таке прорік? І щось дуже цинічне? Ви мені потім розповісте. А зараз я таки, мабуть, трохи піду приляжу. Сподіваюся, ви мені вже пробачите.

Вони дійшли до широких сходів, які вели з оранжереї на терасу. Коли скляні двері зачинилися за Доріаном, лорд Генрі обернувся і глянув на герцогиню своїми млосними очима.

— Ви дуже закохані в нього? — спитав він.

Герцогиня якийсь час не відповідала, мовчки дивлячись на крайобрій.

— Я й сама хотіла б це знати, — мовила вона врешті. Лорд Генрі заперечив:

— Знання згубне для кохання. Непевність — ось що чарує людину. В імлі все здається чудовим…

— Але в імлі можна й заблукати.

— Усі шляхи сходять до одного, люба Ґледіс.

— До чого ж саме?

— До розчарування.

— З нього я й дебютувала в житті, — зітхнула герцогиня.

—