Читати книгу - "Академія Червоної корони. Навчання, Анна Мінаєва"

— Я відвідала у вас лише три факультативи, майстер Сесіль, — недбало знизала плечима. — Здається, подальші ви відмовилися проводити через… м-м-м… не хочу вас бентежити.

Жінка спалахнула злобою, обернулася до мене обличчям.

— Це вас не стосується, молодший майстер Лорейн!

— Але ж ви самі завели розмову, — удавано зітхнула я. — Загалом дивно, як вам пробачили той любовний артефакт.

— Звідки це вам відомо? — як змія прошипіла викладач.

— Складно не знати найсвіжіші плітки. Здається, вони вам теж відомі. До речі, чудовий колір волосся, майстер Сесіль. Він вам дуже личить.

— Ах ти, погане дівчисько! — не витримала жінка. — Та як ти взагалі смієш так зі мною розмовляти? Ти взагалі не мала отримати ліцензію!

— Скільки отрути, — на мить прикрила очі. — Але він навіть корисний для створення деяких артефактів. Не витрачайте такий цінний ресурс, майстер Сесіль. Гарного дня.

Розвернувшись до неї спиною, я зробила крок до кабінету ректора.

— Ми не домовили!

Замість відповіді, я постукала і пройшла до приймальні. А вже за кілька хвилин перебувала перед архімайстером Варандом та ділилася останніми новинами. Про Сесіль Бон, звичайно, говорити не стала. Натомість повідомила про те, що моє прокляття працює лише при дотику до створення нижчої матерії.

— Цікаво, — протягнув чаклун, якось дивно на мене поглядаючи. — Чи можу я уточнити, як ви це дізналися?

— Ем, тільки обіцяйте, що мені за це не нiчого не буде…

— Та-а-ак, — Діт Варанд подався вперед, невдоволено блиснувши очима.

Я опустилася і зізналася в тому, що втягнула у свій експеримент одного студента та одну високу бестію. Чоловік вислухав мою розповідь і посуворів ще сильніше.

— Ніхто не постраждав, — запевнила я його. — Фенікс живий і здоровий. Він не витратив своїх сил на переродження. Сплеску магії смерті не було.

— Як ви додумалися до цього, майстер Лорейн?

Ось тут треба було б повідомити про немерть, що я створила під час практичних занять. Але якось навіть не змогла про це заговорити.

Але ректор ніби по очах прочитав:

— Хто ще знає, що вас прокляли?

Під таким пильним поглядом було неможливо мовчати.

— Вів'єн фон Аберг, цілителька з четвертого курсу.

Про Нерсі я розсудливо промовчала. Все ж таки він не знає, а тільки здогадується, що щось не так... Та й не на мене думає, а на Омут Відьом.

— Добре, — змилостивився чоловік. — Зніміть прокляття найближчим часом, майстер Лорейн. Якщо ви знаєте, хто його наклав — домовтеся. Не зможете, спробуйте самі, якщо знаєте як воно працює. Прошу лише, не зіпсуйте репутацію. Ні свою, ні академію.

— Звичайно, архмайстер Варанд, — я кивнула. — Дякую. І перепрошую, що знову відволiкла вас від справ.

— Мої єдині важливі справи — стежити за порядком у найкращій академії Імвалара. Так що вам нема про що переживати.

Залишивши кабінет ректора, я попрямувала у бік житлового крила. Тим не менш, як би там не складалися обставини, а розібратися з можливим витоком інформації слідували прямо зараз. Некромант від мене тепер точно нікуди не дінеться. А ось з Нерсі треба поговорити якнайшвидше. Придумати більш-менш схожу на правду історію і постаратися переконати юнака, що жодних таємниць не існує.

Поки добиралася до житлового корпусу, прокрутила в голові близько десяти версій того, що можна було б розповісти. Але жодна з них не здавалася мені гідною.

— Доброго вечора, — я зупинилася поряд із каморкою Калеба. Чоловік сидів перед входом на невеликому розкладному стільці та гортав книжку. — Не підкажете, як мені знайти Нерсі Кентера. У нього зараз мали вже закінчитися заняття.

— Угу, тільки він ще не повертався. Може, факультатив, — байдуже знизав плечима комендант.

А мене вкотре вразило його вміння помічати, хто приходить, хто йде. Та ще й за іменами всіх студентів пам'ятає, що навіть випустилися.

— Зрозуміла. Дякую…

Від думки, що доведеться знову повертатися до навчального корпусу, стало дурно. Хотілося прийняти теплий душ, залізти під ковдру і нарешті виспатися. Сили за останні кілька днів витрачалися надто швидко, і це з поправкою на підтримку крилатки-немертя. Остання, досі, жила десь у лабораторіях архімайстра Варанда і поводилася занадто добре, для створiння магії смерті.

— Майстер Лорейн, ви шукайте Нерсі? — пролунало з боку сходів.

Я обернулася і зустрілася поглядами з Рирарарою. Дівчина поправляла тренувальну форму і несла перед собою дерев'яний меч. Явно поспішала на факультатив із бойових мистецтв.

— Так, — я кивнула, — хотіла обговорити з ним записи, що ви мені сьогодні передав.

— Він щось наплутав? — насупилась студентка. — Не говоріть тільки йому про це прямо, добре? Нерсі дуже трепетно ​​ставиться до навчання.

— Не буду, — пообіцяла я. — Лише його знайти лишилося.