Читати книгу - "Час перед свiтанком, Сомерсет Вільям Моем"

- Схоже на брошуру або щось таке, - сказав інспектор. - Тепер з цим будьте обережним. Це може бути важливим. Виглядає так, як ніби вони використовували його в якості факела. - Він вдивився. - Хай мене розірве, якщо зможу розібрати слова.

Джим теж не зміг. Але він впізнав шрифт. Чорнота друкарських чорнил була злегка блискучою, видною на тлі коричневого спаленого паперу. Він знав, що ці обвуглені рештки колись були «Новим державником». Він ошелешено витріщився. Йому здалося, що інспектор з цікавістю подивився на нього, і він взяв себе в руки.

- Що ж, я залишу вас, хлопці, - сказав він. - Я ще не снідав, і я зголоднів.

Він пішов геть. Тепер він знав те, що хотів знати; він тепер знав те, чого боявся знати. З труби дому Барсука йшов дим: Дора встала і розпалила вогонь. Він повернувся до Грейвні. Нещасно, з його серцем, скрученим від болю, і мозком, приголомшеним від жахливої впевненості у провині Дори, він зайнявся необхідними справами, які мав зробити вранці. Вона не прийшла, тому пані Хендерсон, Джейн і Мей довелося доглядати за дітьми без її жвавої та дієвої допомоги. Вони не згадували про неї, і Джим уявляв, що вони раді, що вона трималася подалі. Генерал шкандибав по дому, як у лабіринті. Він не міг знайти нічого чим себе зайняти, і коли, його подагрична нога, все ж завдавала болю, він опускався на стілець, щоб лише примхливо дивитися в порожнечу. Ніхто не знав, як Томмі знайшов свою смерть; його знайшли на дорозі, за п’ятдесят ярдів від місця вибуху бомби, і в нього влучив осколок. Можна було тільки припустити, що замість того, щоб залишитися з іншими хлопчиками в крипті, він вийшов подивитися, що він зміг би, на битву. Незабаром після обіду приїхав Роджер. Це була сумна зустріч. Усі вони відчували труднощі у пошуку, щоби щось сказати; після такої трагічної події слова були марними, і вони говорили один з одним ламаними, невмілими реченнями. Який в цьому сенс сказати, що у вас розбите серце? Який сенс говорити, що ви шкодуєте? Роджер по дорозі побував на аеродромі і розповів їм, що там сталося. Потім Джим сказав, що піде в котедж і подивиться, чому Дора не з'явилася.

- Я думаю, вона занадто засмучена, - м'яко сказала пані Хендерсон. - Передайте їй мою любов і скажіть, щоб вона не приходила, поки не буде в доброму гуморі.

Роджер підійшов до дверей разом із Джимом.

- Джим, старина, я маю дещо вам сказати, і я думаю, що ви повинні це знати, - сказав він.

Джим дивився на нього чекаючи, а його бліде обличчя стало ще білішим. Роджер на мить завагався.

- Ми виявили, що мати Дори була не австрійкою, а німкенею. Її чоловік, батько Дори, був австрійцем. Він був соціалістом і анти-нацистом. Його дружина видала його німцям, і він був поміщений в концентраційний табір. Він помер там.

Роджер побачив, як напружилося обличчя його брата.

- Це не означає, що Дора поділяла погляди своєї матері або мала якесь відношення до вчинку, який коштував життя її батькові.

Джим не знайшовся, що сказати. Він сів на велосипед і поїхав. У нього було важко на душі. Він теж відчув полегшення від того, що Дора не прийшла в той ранок; він прокручував в розумі, що він повинен зробити, і у нього боліла голова; він відчував, ніби повільний вогонь всередині черепа спалював його мозок. Він боявся побачитися з Дорою. Він палко бажав, він відчайдушно прагнув, щоб вона пояснила ці викривальні факти. Навіть зараз, незважаючи на незаперечні докази, у нього була слабка трепетна надія, що вона якимось чином зможе виправдатися. Яким раєм було б, якби ці сумніви, які так жорстоко мучили його, могли б бути розсіяні, і, обійнявши її, він міг би благати її пробачити його за те, що він колись мав віроломство підозрювати її. Потім йому дещо спало на думку. Він розвернувся і поїхав назад, знову повз ворота Грейвні, в село. Він зайшов в єдиний універсальний магазин, який мало село, маленький магазинчик, в якому продавалися всі необхідні сільським жителям дрібниці, і попросив коробку з фьюзі.

- Хай вас господь благословить, пане Джим, - відповіла літня жінка, яка тримала його. - У нас не було жодної з них вже цілу вічність.

Він знову сів на велосипед і поїхав в котедж. Він знайшов Дору лежачою на ліжку в їх спальні і читаючою роман.

- Привіт, звідки це ви приїхали? - холодно запитала вона.

- З дому. Чому ви не прийшли туди сьогодні?

- Я не думала, що вони схочуть мене.

- Дітей ще треба помити та нагодувати.

Дора знизала плечима.

- Я була сердита на те, що ваша мати сказала вам. Це було жорстоко.

- Дурниці.

- Я не маю вашої здатності підставляти іншу щоку.

- Роджер приїхав.

- Ваша мати буде цьому рада. Він завжди був її улюбленим сином.

- Вчора ввечері було вбито кілька бідних хлопців, але зважаючи на це, аеродрому не завдано великої шкоди.

- О?

- Ви не раді? - спитав він, стежачи за неї.

- Що чоловіки були вбиті?

- Ні, те, що аеродрому не завдано великої шкоди.

Вона злегка знизала плечима, але нічого не сказала. Вона встала з ліжка і закурила цигарку.

- Дора, поліція копалася в попелі стогу.

- О?

- Вони знайшли обвуглені фрагменти фьюзі. - Він почекав мить, уважно спостерігаючи за її обличчям, щоб побачити, який вплив на неї справило його розкриття. Воно залишалося байдужим. - Ви підпалили стіг, Доро.

На мить вона була приголомшена, але лише на мить. Вона зневажливо кинула головою.

- Не будьте таким дурним, Джиме.

- Як ви поясните фьюзі?

- Я не знаю, чи потрібно якесь пояснення. Ви знаєте, що вони були не мої. Ви мої забрали в мене.

- Я забрав у вас одну коробку. Можливо, у вас була ще одна.

- Я не мала. Будь-хто може мати фьюзі. Один із робітників у маєтку.

- Вони зараз мало використовуються, знаєте. Я щойно приїхав із сільського магазину. У них їх не було роками. Як ви взагалі їх отримали?

-