Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

Поки взятись до писання біографії, я склав з паперу маленький календарний щоденник, бо пам'ять губила порядок днів. За кілька днів, коли мене знову повели до слідчого, моя біографія була написана. Слідчий кинув її в шухляду свого стола і знову приступив до своєї політграмотної балаканини. Слухаючи його, я помітив на столі, біля якого сидів, аркуш паперу, підписаний Павлом Михайловичем Губенком (Остапом Вишнею). Я став до нього приглядатись, хоч тут же догадався, що не випадково він опинився в крузі мого бачення. Грушевський ходив по кімнаті, вправляючись у своїй легкомовності, а я старався непомітно кидати оком на почерк Остапа Вишні: «Заява. Я, Павло Губенко (Остап Вишня), член контрреволюційної організації УВО, прошу колеґію ҐПУ дати мені можливість розказати про цю свою приналежність і цим окупити свою вину перед урядом і комуністичною партією» – підпис. Слідчий ходив по кімнаті і теревенив своє, а я старався симулювати, що папір на столі не притягає моєї уваги. Нарешті він зупинився перед мною і знечев'я спитав:

– Коли ви довідались про УВО?

– У грудні місяці, з пресового звіту про доповідь на пленумі ЦК члена Політб'юра Павла Постишева.

Грушевський походив знову по кімнаті, нарешті зупинився біля телефону і покликав вартового. Коли цей з'явився, слідчий буркнув до мене:

– Ну, до наступного разу!

Переступивши поріг камери, я остовпів: на долівці біля мого леговища лежав домашній кошик з харчами і запискою від моєї Ліпочки. Перерахувавши все, що в кошику було, вона питала, що мені ще потрібне. Я мусів ствердити своїм підписом, що отримав усе згідно із списком. Ставлячи свій підпис, я скропив його сльозами, бож увесь час мене турбували думи: як дружина дає собі раду без мого заробітку? Аджеж тепер вона мусіла тільки своєю платнею прогодувати тітку Пашу з малолітньою Івою, яку ми за кілька місяців до мого арешту удочерили. А тут тепер перед мною повний кошик та ще й моя люлька з кавказьким тютюном. Ця співчутлива увага дружини до мого тюремного стану глибоко зворушила мене… Вона ж бо була завзятим ворогом моєї пристрасти до тютюну, а тепер ще й витратилась на коштовний кавказький «казбек»!

Постанова

1934 р.

По делу № 737

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

г. Харьков ____________ 1934 г. я, о/уполномоченный СПО ГПУ УССР, рассмотрев следственный материал по обвинению г-на ГУБЕНКО Павла Михайловича (Остап Вишня) в преступлениях, предусмотренных ст. 54-8, 54–11 УК, нашел, что произведенными следственными действиями установлено, что гр-н ГУБЕНКО–ВИШНЯ принадлежит к контрреволюционной организации, ставившей своей целью свержение Соввласти, путем организации – восстания и террора.

На основании ст. 126 УПК и руководствуясь ст. 127 УПК УССР привлечь гр. ГУБЕНКО Павла Михайловича, он же Остап ВИШНЯ, в качестве обвиняемых, предъявив им (ему, ей) обвинение по ст. 54-8, 54–11 УК УССР, о чем копией настоящего постановления сообщить НКЮ Прокурору.

ОП/Уполномоченный СПО ГПУ УССР                                   /БОРДОН/

Согласен:                     П. Нач. 2 отд СПО                      /ШЕРСТОВ/

Утверждаю:                  П. Нач. СПО ГПУ УССР             /ДОЛИНСКИЙ/

Постановление мне объявлено                    (Подпись обвиняемого)[12]

                                                          «___»_______193__г.

Постанова

1934 р.

По делу № 737

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

г. Харьков 1934 г. я, о/уполномоченный СПО ГПУ УССР БОРДОН рассмотрев материалы о преступной деятельности гр. ГУБЕНКО Павла Михайловича (Остап ВИШНЯ) выразившейся в том, что г-н ГУБЕНКО-ВИШНЯ принадлежит к контрреволюционной организации, ставившей своей целью свержение Соввласти, путем организации восстания и террора и усматривая в совершенных обвиняемым ГУБЕНКО П.М. действиях признаки преступлений, предусмотренных ст. ст 54-8, 54-11 УК УССР

постановил:

На основании 2 п. 93 ст. УПК и 108 ст. УПК начать по настоящему делу производство предварительного следствия.

Копию настоящего постановления направить

Прокурору

ОП/Уполномоченный СПО ГПУ УССР                                 /БОРДОН/

Согласен:              П./Нач. 2 ОТД СПО                          /ШЕРСТОВ/

Согласен:              П./Нач. СПО ГПУ УССР                 /ДОЛИНСКИЙ/

Постановление мне объявлено

27. ХII.33 года                                                       Остап Вишня

Свідчення Остапа Вишні (П. М. Губенка)

9 січня 1934 р.

В тій контрреволюційній організації, в якій я брав участь – ділянкою, де я працював, був літературний фронт. На цім фронті й провадив я свою контр-революційну роботу.

В чому вона полягала? Насамперед, в дискредитації, в обезцінюванні партійної лінії в радянській літературі, в компромітації пролетарської літератури, в знеціненні російської літератури і взагалі російської культури.

Всякий письменник, що вийшов з лав робочого класу, що починав свою літературну роботу з позицій інтернаціональних, дискредитувався й компромітувався, як художник, як митець, і в письменницьких колах, і в широких читацьких масах.

Натомісць вихвалялися письменники з явними націоналістичними ознаками і тільки вони вважалися за справжніх художників, за талановитих митців.

Вживалося заходів, щоб літературну молодь, що приходила в літературу із заводів, шахт, колгоспів брати під свій вплив, керувати нею, спрямовуючи її в націоналістичне річище.

Такі твори, як «Вальдшнепи» Хвильового, «Народній Малахій», «Мина Мазайло» – Куліша, «Кварцит» Досвітнього і т. д. рекомендувалися, як зразки, як шедеври, на них показувалося, що з них, тільки з них треба брати приклад у літературній роботі.

За панівний стиль у літературних творах вважалося романтизм. Але не здоровий революційний романтизм, що малював би героїчну боротьбу робітництва й селянства в часи громадянської війни, не романтизм, що підносив би пролетарському читачеві художньо оформлені зразки боротьби трудящих на фронті соціялістичного будівництва – а романтизм націоналістичний, що вихваляв би все – і старовину і пореволюційну роботу, як вияв самобутності українського народу, його національну героїку, його одмітні, йому одному належні риси, вчинки й характер.

Все російське вважалося за бездарне, для українських умов непридатне й нехарактерне.

Те ж саме можна сказати і про театр. На цій ділянці в організації панувала апологетика «Березоля» і зокрема Курбаса. Курбаса вважалося за генія, за незрівняного керівника українським театральним процесом, всіляко його вихвалялося й підтримувалося. Допомагалося всіляко йому в тім, щоб він не ставив у «Березолі» п’єс руських драматургів. Вся руська драматургія, пролетарська й непролетарська, ідеологічно витримана і навпаки – вважалася за драматургію не нашу, драматургію великодержавницьку, ворожу розвиткові української театральної культури. Та не тільки російську літературу дискредитувалося, таке саме ставлення було і до драматичних творів авторів інших національностей, де (в творах) провадилися ідеї інтернаціоналізму. Навпаки «Народній Малахій», «Мина Мазайло» – це було, на думку організації, те, що потрібно для укр. театра.

Інши драматичні театри, як Харківський театр революції, Театр ім. Франка, що провадили правильну лінію в театральному мистецтві, лінію пролетарську, – такі театри вважалися за «провінціяльні», не художні, за театри