Читати книгу - "48 законів влади"

Порушення закону

У Китаї на початку VI ст. до н. е. держава У почала війну проти сусідніх північних провінцій Чжунхуа. У була на підйомі, але в неї не було великої історії й цивілізації Чжунхуа, що протягом сторіч була центром китайської культури. Перемігши Чжунхуа, правитель У відразу підвищував свій статус.

ГУСКА І КОБИЛА

Гуска, що скубла на вигоні траву, вирішила образитися на кобилу, що паслася поруч, і засичала до неї: «Я, звичайно ж, шляхетніша і досконаліша істота, ніж ти, бо ти насправді можеш тільки одне. От я можу ходити по землі, як і ти, але в мене є ще й крила, які дають мені змогу злітати в повітря, а як схочу, можу плавати в ставках і озерах, освіжуватись у прохолодній воді. Мені подобається мати переваги птахів, риб і чотириногих». На те кобила презирливо форкнула: «Ти й справді живеш у трьох стихіях, але пуття з тебе там мало. Звісно, ти літаєш, але твій політ такий важкий і незграбний, що тобі годі рівнятися із жайвором або ластівкою. Ти можеш плавати по плесу, але не здатна жити у воді, як риба. Ти не спроможна прогодуватися в цій стихії і, пливучи, не можеш схопити хвилю. А коли ти ходиш, радше катуляєш, перетинчастими лапками, то витягуєш довгу шию і сичиш на зустрічних, що викликає лише посміх у них. Визнаю, я справді створена лише для пересування по землі, але яка ж витончена моя постава! Які гарні в мене ноги! Які довершені у мене крижі! Яка в мене велика сила! Яка в мене разюча швидкість! Краще жити в одній стихії і щоб тебе шанували, ніж бути в усіх стихіях гускою!»

«Байки з творів Боккаччо і Чосера», упоряд. Джон Ейкін (1747—1822 рр.)

Війна почалася з гучних фанфар і кількох перемог, але незабаром поступ захлинувся. Перемога на одному фронті У лишала без прикриття армію на іншому. Перший міністр і радник правителя У Цзун-сюй попередив, що у варварській державі Юе, на південь від них, починають помічати проблеми країни У і планують вторгнення. Правитель лише посміявся над такими страхами: ще одна велика перемога — і Чжунхуа належатиме йому.

490 р. Цзун-сюй відправив свого сина до безпечного місця в державі Чу. Цим він натякнув правителеві, що не схвалює війну і боїться, що честолюбство і егоїзм правителя ведуть У до краху. Правитель потрактував це як зраду, накинувся на міністра, звинувачуючи його в нелояльності, і в нападі гніву наказав йому накласти на себе руки. Цзун-сюй підкорився, але, перш ніж устромити кинджал собі в груди, він вигукнув: «Вирви мені очі, правителю, і прикріпи їх на брамі У, щоб я побачив тріумфальний вхід Юе».

Як і передбачив Цзун-сюй, через кілька років армія Юе ввійшла через брами У. Коли варвари оточили палац, правитель пригадав останні слова міністра і відчув, як вирвані очі покійника дивляться на його безчестя. Не в стані пережити ганьбу, правитель наклав на себе руки, «затуливши обличчя, щоб не зустрітися з докірливим поглядом свого міністра в іншому світі».

Тлумачення

Історія держави У — парадигма всіх імперій, які стали жертвою надмірних зазіхань. Сп’янілі від успіхів, з хворобливими амбіціями такі імперії розросталися до неймовірних розмірів — і все завершувалося крахом. Так сталося з давніми Афінами, які зазіхали на далекий острів Сицилію і через це втратили імперію. Римляни розширили свою імперію, загарбавши величезні території; у результаті вони зробили країну вразливішою, збільшивши шанси нападу чергового племені варварів. Непотрібна експансія кинула імперію в забуття.

Щодо китайців, то доля держави У — елементарний урок того, що стається, коли розпорошують сили на кількох фронтах, коли нехтують віддаленими небезпеками заради щохвилинних здобутків. «Якщо вам нічого не загрожує, — вчить Сунь-цзи, — не треба воювати». Це фізичний закон: усе, що роздимається понад міру, неминуче руйнується. Розум не повинен блукати від мети до мети чи відволікатися на успіх, не зосереджуючись натомість на меті й пропорції. Силу має те, що зосереджене і пов’язане з минулим. Розпорошене, розділене загниває і падає додолу.

Дотримання закону

Родина банкірів Ротшильдів походила з непримітного єврейського гетто у Франкфурті в Німеччині. Суворі міські закони забороняли євреям збиратися за межами гетто, але євреї скористалися цим: закон зробив їх упевненими в собі, спонукаючи будь-що берегти власну культуру. Маєр Амшель був першим із Ротшильдів, хто наприкінці XVIII століття збив капітал, стягуючи борги. По-перше, він зблизився із впливовим аристократичним родом Турн-і-Таксис. Замість того щоб розширювати клієнтську базу, він став основним банкіром цих імперських князів. По-друге, Маєр не допускав до свого бізнесу аутсайдерів — лише своїх дітей і близьких родичів. Що більш згуртованою була родина, то могутнішою вона ставала. Незабаром бізнесом керували п’ятеро синів Маєра Амшеля. 1812 року на смертельній постелі він відмовився назвати головного спадкоємця, а натомість заповів синам продовжувати сімейну традицію — триматися разом, не піддаватися небезпекам розпорошення і не допускати до бізнесу аутсайдерів.

Щойно сини Маєра Амшеля стали до керма, вони вирішили, що ключем до більшого багатства буде участь у європейських фінансах, а не прив’язаність до однієї країни чи князя. Один із п’ятьох братів, Натан, уже відкрив крамницю в Лондоні. 1813 року Джеймс переїхав до Парижа. Амшель залишився у Франкфурті, Соломон осів у Відні, а молодший, Карл, подався до Неаполя. Об’єднавши зусилля, вони змогли зміцнити свій вплив на європейські фінансові ринки.

Така розширена мережа, зрозуміло, зробила Ротшильдів уразливими щодо тієї небезпеки, від якої застерігав їх батько: розпорошення, поділ, розкол. Вони уникли цієї небезпеки й утвердилися як найпотужніша сила в європейських фінансах і політиці, повернувшись до стратегії гетто — не приймати аутсайдерів, концентрувати власні можливості. Ротшильди запровадили найшвидшу кур’єрську систему в Європі, що дала їм змогу дізнаватися новини раніше за своїх конкурентів. Вони, власне, мали монополію на інформацію. Внутрішній зв’язок і листування велося на франкфуртському діалекті ідиш, іще й кодом, яким володіли тільки самі брати. Не було сенсу красти цю інформацію, бо ніхто не міг нічого втямити. «Навіть світлі голови серед банкірів губилися в лабіринті Ротшильдів», — визнав фінансист, який спробував проникнути в клан.

1824 року Джеймс Ротшильд вирішив, що час одружуватися. Для Ротшильдів це була важлива проблема, бо йшлося про допущення до клану аутсайдера, який міг би розкрити їхні секрети. Тому Джеймс вирішив знайти дружину всередині родини і вибрав дочку свого брата Соломона. Брати були в захваті — це блискуче вирішення їхніх проблем із одруженням. Вибір Джеймса перетворився на сімейну політику. Через два роки Натан видав свою дочку за сина Соломона. У подальші роки п’ять братів уклали вісімнадцять шлюбів між своїми дітьми, і з них шістнадцять — між двоюрідними братами і сестрами.

«Ми — як годинниковий механізм: кожна деталь потрібна», — сказав якось брат Соломон. Як у годиннику, кожен компонент бізнесу працює злагоджено з усіма іншими. Внутрішня робота механізму не помітна для світу, який бачить лише рух стрілок. Тоді як інші багаті та впливові сім’ї назавжди зникали з обрію буремної першої половини XIX століття, кланові Ротшильдів удалося не лише зберегти, але й примножити свої неймовірні статки.