Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Зрада. Втекти чи залишитися, Ірина Романовська 📚 - Українською

Читати книгу - "Зрада. Втекти чи залишитися, Ірина Романовська"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зрада. Втекти чи залишитися" автора Ірина Романовська. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 91
Перейти на сторінку:

Ми ніколи не розмовляли про його дитину ось так. Ніколи не ділилися думками щодо цього без криків та лайки.

— Розкажи про нього. Який він? — говорю настільки тихо, що навіть сама себе ледве чую.

— Навряд чи тобі це потрібно, — так само тихо відповідає Гор.

— Хлопчик тепер частина твого життя, Назаре. — Дивлюся на нашу хай-тек люстру, пригвинчену до стелі, та не даю солоним краплинам жодного шансу вирватися на поверхню. — Хоч би як було складно, але мені доведеться з цим жити. Колись ти навчився жити з моїми діагнозами. Тож… Моя черга.

Назар гладить мене по спині, по волоссю. Цілує руки, долоні. Усувається, притискаючись спиною до дивана.

— Нема чого розповідати. Я не знаю, як поводитися з Миром. Купити чергову купу іграшок у дитячому відділі, на які ткне консультант, це максимум моєї фантазії. Ми — незнайомці. Поняття не маю, що дитина любити їсти, а що категорично не сприймає. Запитувати теж поки що марно. Він ледве вимовляє «дай», «на», «ам-мам».

— Боїшся його? — переплітаю наші пальці, аби відчути тремтіння чоловіка на собі.

— Так. Поняття не маю як до нього підступитися, особливо з урахуванням пухлини у його животі. Іноді, здається, варто лише доторкнутися та одразу зроблю йому боляче.

Гладжу щоку Назара, смикаю волосся. Під шкірою пожежа палає. «Гусячі лапки» в куточках чоловічих очей стають глибшими, міжбрівні зморшки, що зібралися разом, накидають на обличчя Горського пару зайвих років.

Я не розумію, що саме відчуваю. Біль? Злість? Туга? Чи це заздрість, приправлена ненавистю до жінки, яка змогла унеможливити можливе?

— Ти ж знаєш, я ніколи не бачив себе прямо батьком-батьком. Тому й сказав тобі два роки тому, що мене не турбує твій діагноз. Мені було відверто начхати можеш ти мати дітей чи ні. Діти ніколи не були сенсом життя у моїй картині світу. Нам двом і так добре. Здавалося, що ніякої втрати немає. А може, це відлуння мого дитинства, де я з лишком нанянчився з Ілюхою, поки мати з батьком на заводі у дві зміни працювали. Хрін його знає. Побув батьком по самісіньке «не хочу». Я ж і їсти братові готував, і уроки допомагав робити, і курсові писав, коли він на перший курс на бюджет насилу потрапив. Та що далеко ходити. Я досі йому допомагаю, хоча він уже велетень геть який.

— Може й справді варто послабити свою опіку? Іллі давно не шістнадцять.

Кручу ґудзик на сорочці чоловіка. Смикаю білий комір, то відвертаючи його вгору, то повертаючи у правильне положення. Назар накручує на палець пасмо мого волосся.

— Після смерті батька, я єдиний, хто може подбати про нього.

Знову торкаюся гладко виголеної щоки чоловіка. Він ніби кіт пеститься об мою долоню.

— Дати братові свободу — не значить викреслити себе з його життя. Повір, він упорається.

— Думаєш, я не намагався? — різко випроставши спину, заперечує Горський. — Як тільки даєш йому трохи волі, він одразу кудись влазить. То у відділення поліції загримить, то в чиїсь розбірки влізе.

Усміхаюся, дивлячись на ніздрі Назара, що роздулися. Зариваюсь пальцями в його волосся, масажуючи шкіру.

— Це його проблеми. Не твої. Голову він на плечах має.

— Порожню голову, — бурмотить Назар, прибалдівши від мого масажу голови.

Пересуваю пальці на чоловікову потилицю, рухаюся знизу нагору по лінії росту волосся.

— Ти надто категоричний. Я впевнена, якщо даси шанс братові, він тебе ще зможе здивувати. У позитивному сенсі.

— Я не був би так впевнений.

— Дай йому шанс. Тим більше зараз, коли в тебе є важливіші турботи.

— Не намагайся, Кароліно, — гучний голос Іллі лунає на всю вітальню, — марна трата часу. Твій чоловік ніколи не почне мені довіряти. Молодший означає недолугий — канон, від якого він не відмовиться за жодних обставин.

Горський-молодший широким кроком обходить великий диван, що стоїть у центрі вітальні.

— Це неправда, — квапливо заперечую я.

— Правда, правда. Але ти не хвилюйся, невістко, я давно змирився зі статусом брата-невдахи. — Ілля сідає на далекий підлокітник дивану. — Тільки мені завжди було незрозуміло: якщо я такий лузер, то чому ти саме мене просиш зробити конфіденційну роботу, Назаре?

Сповзаю з колін чоловіка, випростовую спину. Очі фокусуються на документах у руках Іллі.

— Знайшов? — Назар намагається вихопити з рук брата сіру теку, але той спритно вивертається.

— А ти як думав? Звісно, знайшов.

— І? — одночасно питаємо ми.

— Могли б хоч чаю або кави запропонувати, Горські. Я, може, не жер нічого півдня, поки з айтішниками шукав для вас потрібну інформацію. Ні сорому, ні совісті в вас нема.

— Годі теревенити, — суворо командує Назар. — Розкажи все, стіл ми потім тобі накриємо!

— Ой, та ну тебе. — Брат чоловіка краде з вази, яка стоїть на журнальному столику, кілька цукерок та ховає їх у кишеню. — З'їм у машині, якщо ви такі жадібні.

— Гей, — настала моя черга обурюватися веселому настрою дівера.

1 ... 61 62 63 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зрада. Втекти чи залишитися, Ірина Романовська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зрада. Втекти чи залишитися, Ірина Романовська"