Читати книгу - "Збій системи, Інна Земець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Чекала на Гліба, а до мене в гості екзотичний Купідон зазирнув. На порозі стояв Давид з коробкою в руках.
- Привіт, - з подивом привіталась я. – Заходь.
Він мені усміхнувся і рушив за мною на кухню.
- Вітаю. Приніс дещо.
- То ти сьогодні кур’єр? – про купідона хотіла пожартувати, та промовчала – за весь час із ним хіба що кількома фразами перекинулась, він хлопець мовчазний, лиш трохи мімчно жвавіший за свого роботодавця.
- Підробляю як можу, - гиготнув він.
- Чаю, кави, соку?
- Ня, дякую вав, але нічого не треба.
- З шефом на «ти»?
- Так.
- І зі мною так само, будь ласка. Може і не часто вже бачитимемось, та хотіла б думати, що як не друзі, то добрі знайомі. І мені є за що тобі дякувати.
- Не мені дякуйте… Не мені дякуй, - виправився він. – Це взагалі зайве - є речі які того не потребують.
Суворий чоловічий кодекс у цих однодумців.
- Тут з тобою не погджусь. Може все ж пригощу?
Побуравив трохи поглядом, усміхнувся.
- Кави, будь ласка. Небагато, міцну, без цукру.
І в смаках як його роботодавець. Заварила, як йому до вподоби, подала, солодкого не пропонувала, здогадалась що і він скоріше солоного да неї забажає – не помилилась.
- Як там Влад? Вбив його Гліб і закопав, за провалену місію?
От же ж розумниця! Вмить собі язика прикусила – це ж треба так невдало слова підібрати! Давиду теж не сподобалось, зціпив щелепи, підвестись зі стула спробував, та я за плече схопила і утримала.
- Вибач, я не те мала на увазі. Тільки зараз почула як воно звучить. Це був дуже поганий жарт без огляду на реальні обставини. Вибач, будь ласка. Я хотіла спитати, чи не отримав він нагоняй. Явно ж мав настанову мене чатувати.
- З ним все добре, ніхто ж і дозволу не давав за руки хапати, - видихнув, зрозумів що просто дурня з язика скочила – без злого умислу. - Може в коробку зазирнеш? – запиваючи солоні снеки гірким напоєм спитав він.
- А знаєш що там?
- Якась бомба, напевно. Мені її в сунули зі словами «Обережно» і додали «Просто віддай і все».
Засміялись обоє. Дивним чином його присутнісь трохи стишувала біль всередині мене, ніби він був місточком між мною та Глібом. Я взяла коробку і пішла до кімнати – не знаю що там, та наодинці маю з’ясувати. Обережно розпакувала – не бомба, та здогадок вже не треба. З першого погляду зрозуміла – назву магазину авіньонського не забула. Видобула коробку запаковану уважною рукою продавця, пошаруділа папером, розгорнула – синій «Бебі-дол», нова, з етикеткою, така сама як у номері паризкього готелю колись сконала. І кольнуло від спогаду, і вкололо обуренням. Нам би поговорити добряче, а він забавку-спогад сексуальний надіслав. На дні великої коробки ще одна маленька причаїлась, та її на потім залишила. Не знаю що там, потім на самоті гляну. Повернулась на кухню коли чорнявий і смаглявий двометровий Купідон каву допивав.
- На бомба? – жартонув він.
- Бачиш? Не вибухнула, - відповіла я.
- Схоже бомба з таймером, - підморгнув він, вірно моє обличчя зчитавши. – Дякую, було смачно. Сподіваюсь, ще побачимось.
Не один ти сподіваєшся, відверто кажучи. Провела його, замкнулась, а коробку з інтригою на дні поки обходила, наче то скринька Пандори. Передчуття мене не підвело, в тій коробці лежали білети на потяг до Будапешту з однією пересадкою в Польщі, авіаквитки до Іспанії і купа різних папірців. Сетифікати якісь, картка пластикова і документи на місяць на оренду, з приміткою знайомим почерком «Посилання в пошті». Відшукала в теці зі спамом його лист, перейшла на сайт – ось що винайняв, не готель, а квартиру. І вона, чорт забирай була ідеальна! Колись собі малювали те в уяві, та Гліб ніби з голови всі фантазії ці скачав одним файлом і вивчив детально. Старі дерев’яні меблі, затишна, від якої теплом і історією віє, вигляд з вікна просто на Храм Святого Сімейства. Білети на чотирьох. Батько, мати, сестра і я. Де всі паспортні дані видобув і думати не хочу, так скрутило всю жмутом, що ледь не впала. Задихаючись до ванної допленталась, холодною водою вмилась. Не покращало, спазм кишки не відпускав, та думки заворушились. Можна написати, можна подзвонити, а можна через Давида повернути всі коробки – обирати варіант можу за власними уподобаннями. Так і зробила. Одягнулась, згрібла все вкупу назад в коробку і поїхала до знайомої оселі. Проблем з охороною не було – привітали радо, пропустили без питань. Гліб зустрів на порозі, навіть посмішку з себе видушив.
- Сподівався, що приїдеш.
- Даремно, - тицнула йому коробку в руки, пройшла до крісла, йому на інше вказала. – Сідай.
Зачекала поки всядеться і коробку на підлогу поставить.
- Ти гадаєш, що я від тебе подарунків чекаю? Чим тобі на це натякнула?
- Знаю, що не чекаєш. Багато в чому помилився, та не в цьому. Ти просила простору і я його тобі даю. Я розумію свої прорахунки і розумію, що тобі потрібен час. Він і мені потрібен. Але небагато. До кінця тижня останню проблемами з документами вирішу.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Збій системи, Інна Земець», після закриття браузера.