Читати книгу - "Пси господні, Марчін Швьонтковський"

– Хмм...? Я, ні. Я займаюся реагентикою. В мене взагалі немає таланту до етеромантії.

– Реагентикою?

– Так, я вивчаю реагенти та їхній потенційний вплив на етерні ефекти. Це найбільш тісно пов'язана з алхімією область етеромантії, що випливає безпосередньо з trasmutatio metallorum, і, отже, передбачає мало польових досліджень, а більше сидіння в лабораторії і вивчення природи елементів.

Катаріна поволі починала розуміти, про що йдеться: за дотримання певних, досі незрозумілих для неї умов, ченці – і вона сама – могли здійснювати дії, схожі на чари, хоча, на думку Ейве, такими не були. Тонкість цієї різниці також вислизала від неї – магія є магія. Однак, коли вона намагалася отримати від голландця менш детальну, але більш зрозумілу інформацію, той набирав у рот води. Однак, коли вона згадувала історію свого життя, все почало набувати дедалі більшого сенсу.

Найгіршими моментами були ті, коли вона відчувала, що починає боятися самої себе. Ще з дитинства їй втовкмачували думку, що чаклунство – справа рук диявола, що чаклуни навіки прокляті, що для них відведено особливе місце в пеклі. Вона не відчувала себе грішною чи нечистою, радше загубленою. У моменти, коли Катаріна обмірковувала питання свого спасіння, вона молилася найпалкіше. Вона не знала, чи є вона втіленням зла, але дуже не хотіла ним бути.

До Гемюндена мандрівники прибули ввечері – майже в сутінках. Шенк, оцінивши стан команди, багатство казни ганзи і темп подорожі, вирішив, що цю ніч вони проведуть у заїжджому дворі. Звістка про це була сприйнята всіма хором задоволеного гомону і змусила їх різко прискорити крок. Міст вони перейшли без найменших труднощів – він не охоронявся. Це викликало певну підозру у молодого найманця, але він нічого не сказав, оскільки прийняв слова Катаріни про параною близько до серця.

У маленькому містечку з населенням у кілька сотень людей, мальовничо розташованому в дузі Майну, над яким височіє старовинний замок Шеренбург, нині окупований шведським гарнізоном, компанію чекав неприємний сюрприз: там відбувалося полювання на відьом. На невеликій ринковій площі під ратушею зібрався натовп бідних городян і ближніх селян, які з ентузіазмом спостерігали за процесом. Все вказувало на те, що це була спонтанна народна акція, бо ніде не було видно представників вищого лютеранського духовенства. Суддями були, очевидно, багаті міщани, бургомістр, якого можна було впізнати по ланцюгу, парох, який, мабуть, навіть не був кимось важливим, оскільки сидів осторонь і нічого не говорив.

Коли мандрівники вийшли на ринкову площу, вони одразу привернули до себе увагу всіх присутніх. Але не тому, що вони були озброєні і виглядали дивно – найбільш зловісні пересуди викликав вигляд Катаріни, яка їхала верхи на коні, що змусило більшість із зібраних припустити, що вона могла бути відьмою. Шенк негайно наказав їй зійти з коня, і через деякий час увага натовпу знову була зосереджена на судовому процесі та корчмареві, який продавав натовпу глечики з пивом за півторак[21]. Пияцтво згущувало і без того важку атмосферу.

Тривав допит молодого хлопця, прив'язаного до соснової дошки за правилами ордалій. Хлопцеві могло бути максимум шістнадцять років, він був до смерті переляканий, а на його худорлявому тілі були сліди перших тортур – вочевидь, судовий процес тривав уже деякий час. Обвинувачений водив розгубленими очима по знайомих обличчях, час від часу зводячи їх до неба, вимовляючи невиразні слова молитви, а коли бургомістр щось запитував, він охоче підтверджував усе, в чому його звинувачували. Він, очевидно, був сповнений рішучості якнайшвидше покінчити з цією справою, щоб знову не опинитися в руках ката. Після кожного наступного зізнання в жахливих вчинках, в