Читати книгу - "Пси господні, Марчін Швьонтковський"

– Пане, – прошепотів Світлий до Шенка. – Недобре бути тут у такий час. Ходімо звідси якнайшвидше, але краще цвірінькати на лісовій хвої, ніж на муки йти. Ми тут чужі, а люди п'яні.

Найманець серйозно кивнув. Він дав знак рукою, і всі почали повільно відступати. На жаль, вони занадто далеко забралися у натовп, який живою стіною стояв позаду них. Чим більше вони намагалися вибратися, тим більше привертали до себе уваги. Зрештою, Сойка та Іскра були змушені грубо використовувати лікті, через що навколо них поширився гнівний шепіт:

– Хто вони такі! Вони прийшли, щоб зірвати суд! Може, теж папісти чи чаклуни!

Натовп почав наступати. Шенк і Сойка прикрили Катаріну. Дівчина майже нічого не бачила з-за їхніх широких спин, але чула, як все більше і більше людей вигукували бунтівні крики. Її захисники крок за кроком відступали назад, і нарешті почали притискати її власними жилетами. У них полетіла порожній пивний глечик, а за ним – надкушене яблуко.

– Чорт! Іскра, підпалюй фітілі.

Найманець слухняно пірнув під черево коня і почав кресати вогонь. Однак не встиг він запалити жодного фітіля, як натовп раптом зупинився і неспокійно замахав руками.

– Люди! – почула Катаріна гучний голос, який здався їй знайомим. – В ім'я Святої Канцелярії Церква, негайно розійдіться по домівках!

– Безбожні папісти! – вигукнув один із суддів. – Вважаєте, що вам дозволено просто так в'їжджати в благочестивого ....

Гучний, чіткий тріск кременевого карабіну перервав гнівну промову, натовп закричав в унісон і в паніці кинувся тікати. Городяни і селяни потягли мандрівників за собою, Іскра зіткнувся з Катаріною так, що спочатку їй перехопило подих і потемніло в очах. Однак одразу ж вона відчула, що хтось тягне її на коня; дівчина свідомо схопила поводи і за секунду опинилася на спині поруч зі Шенком. Коли до неї повернувся зір, в тьмяному світлі закату вона побачила групу домініканців з Тальфінгена, які, в'їхавши на ринкову площу з бічної вулиці, стрімголов кинулися в натовп, абсолютно не звертаючи уваги на те, що підкови їхніх коней топчуть людей.

– Ганза! Переслідування! Ноги в руууки! – пронизливо закричав Шенк і вдарив свого коня п'ятами.

Розплутався справжній хаос. Натовп у паніці намагався вибратися з тісної площі, перекидаючи порожні ятки і підвищення, на якому сиділи судді. У свою чергу, з бічних вулиць збігалася міська варта і частина шведського гарнізону, відрядженого для наведення порядку. На очах у Катаріни площа перетворилася на шалений клубок рук, ніг, перекошених від страху облич і вибитих очей. Кінь смикався і рвався, раз у раз шкутильгаючи крізь натовп, Шенк рубав направо і наліво мечем, що з'явився невідомо звідки, намагаючись буквально прорізати для них прохід. Дівчина щосили вчепилася в найманця, намагаючись не випасти з сідла. Вона відчувала, як наростає хвиля паніки. Кілька разів хтось хапав її за ногу, але коли вона смикала нею, хватка відпускала. Немов крізь туман, вона побачила Тіленхайма на іншому кінці площі з перекошеним від огиди і люті обличчям, який намагався пробитися крізь чернь.

Шенк і Катаріна втекли першими. Їм неабияк пощастило, бо шведи з замку, що знаходився поруч, вирішили дати залп у натовп, на секунду відкривши шлях у бічну вулицю. Крім командира і дівчини, з натовпу виїхали Інгемар на сірому коні, Світлий на мулі і Сойка.

– Тікайте, верхами ви будете швидші, а я зберу решту! – крикнув шпаковатий найманець. В руках він тримав рапіру