Читати книгу - "Пси господні, Марчін Швьонтковський"

– Бірштайн! Бірштайн! – закричала Катаріна з-за спини командира.

– Якого біса, чому Бір....?

– Я знаю, що кажу!

Шенк подивився на площу – домініканці вже встигли зібратися в купу і проштовхувалися крізь натовп до них. Не можна було втрачати ні хвилини.

– Сойка, Бірштайн! Інгемаре, спинай коня і тікаймо! А ти куди, сирота! – крикнув він, побачивши, що Світлий веде мула в тому ж напрямку. – Твоя шкапина не витримає, переходимо на галоп!

Не чекаючи відповіді, він розвернув коня, знову вдарив п'ятами, і вони помчали темним містом.

Кобила, навантажена двома людьми, ледве трималася на ногах, а вітер свистів у вухах. Катаріна щосили вчепилася в жилет найманця. Позаду вона чула рівну ходу сірого коня Інгемара. Судячи зі звуків, мул Світлого зовсім не відставав від них.

Їхали вони довго. Швидко проїхали повз будівлі, перетнули браму, яку ніхто не пильнував, і попрямували на північ. Лише на перехресті на мить зупинилися.

– Світлий, куди нам?

– Ліворуч!

Вони в'їхали в ліс. Вже зовсім стемніло. Коли через півгодини вони перейшли на рись, усі полегшено зітхнули – ніхто з них не міг комфортно скакати галопом. У вузькому просторі між Шенком і лукою сідла швидка хода була для дівчини нестерпною, вона раз у раз послизалася, і одного разу їм довелося зупинитися, щоб вона не впала. У неї боліли всі стегна і сідниці. Шенк теж не дуже добре їхав, стремена були для нього короткими, а через Катаріну він не міг наполовину сісти. Інгемар, з іншого боку, не мав сідла. Парадоксально, але мул Світлого, зневажений найманцем, найкраще тримав галоп.

Вони їхали стежкою між чорними обрисами дерев. Лише коли на небі з'явилися перші зірки, Катаріна відчула, що її пульс заспокоївся. Раптом Інгемар зупинився.

– Шенк, слухай! Йдуть!

І справді, позаду них пролунав приглушений тупіт коня, що переслідував їх. Шенк голосно вилаявся.

– Світлий, де нам тут повернути?

– Нікуди ми не звернемо, пане! Хіба що коней кинути!

Найманець знову вилаявся і рвонув з місця. Але майже в ту ж мить зрозумів, що втекти не вдасться – коні слабкі, втомлені, жоден з них не може їхати швидко, а переслідування йшло галопом.

– Трясця її матері. Стій!

Вони зупинилися посеред дороги.

– Інгемар, скільки коней?

Хвилина прислухування.

– Один! Лише один.

– Гаразд. Заряджайте пістолети, ми його застрелимо.

У них була лише хвилина. Всі миттю зіскочили з коней і зробили кілька кроків назад, щоб раптово обірваний слід не видав їх. Катаріна прив'язала тварин до дерева, і вони сховалися за стовбурами. Світлий сховався за найбільшим дубом, який зміг знайти, і молився з перекошеним від страху обличчям. Швед і німець зарядили свої крем'яні пістолети.

Вершник з'явився через кілька десятків секунд. Побачивши слід, що урвався, він зупинився, наче вкопаний, і смикнув за поводи; кінь пустився затанцював на місці. Інгемар скористався нагодою і вискочив на дорогу. Шенк хотів зробити те саме, але його пістолет заклинило. Швед вистрілив у вершника з пістолета з кількох кроків. Пролунав гук, домініканець похитнувся в сідлі, але не впав. Нападник ахнув від подиву - жоден обладунок не мав права витримати такого пострілу. Тим часом монах вдарив свого коня шпорами і рушив на стрільця, маючи намір розтоптати його. Інгемар ухилився і з усієї сили вхопився за ногу супротивника, намагаючись стягнути його з коня. Монах на мить спробував дістатися до пояса, але тварина танцювала і пирхала, заважаючи вершнику рухатися. Шенк нарешті розблокував пістолет і, матюкаючись, стрибнув на дорогу. Помітивши його, домініканець вихопив з піхов вузьку шаблю і, намагаючись позбутися непроханого ворога, рубонув Інгемара навідмаш. Він влучив шведові в плече. Занадто пізно. Інший найманець, ухиляючись від копит збудженого бійкою