Читати книгу - "Як не померти на самоті, Логан Урі"

1. Чого вас навчили ці стосунки?

2. Чого вас навчив розрив?

3. Чим ви відрізняєтеся від тієї людини, якою були до цих стосунків?

4. Що зміните у своєму житті завдяки цьому досвіду?

Замість того щоб зламатись, розкрийтеся. Може, ви навіть станете ще сильнішою, чудовою людиною. У своєму виступі на TEDx Ґері Левандовський розтлумачив зміст концепції кінцугі. Це японський вид мистецтва, коли розбиті керамічні вироби збирають докупи за допомогою дорогоцінних металів, як-от золото та срібло, і часто відремонтована кераміка стає гарнішою, ніж була до пошкодження.

Левандовський закликає ставитися до розбитого серця як до тієї битої порцеляни: «Це також філософія, що прирівнює пошкодження та їхнє виправлення до можливостей — того, чим варто скористатися, замість того щоб приховувати, чи не так? Саме це може трапитись у ваших взаєминах. Звісно, після стосунків на вас залишиться кілька тріщин, але ті тріщини, ті недосконалості — це джерела сили та краси, бо після розриву ви не повинні бути розбитими, бо ви сильніші, ніж вам здається».

Може, ви й не обирали, що буде з вашими стосунками, але ви здатні обрати (частково), як через це почуватися — і що робити далі.

Ключові висновки

1. На нас впливає ефект обмеження рамками — тенденція оцінювати речі по-різному залежно від їхнього подання. Ви можете при­швидшити процес зцілення після розриву стосунків, змінивши рамку втрати на рамку можливості для зростання та навчання.

2. Розлучення — це руйнація фізичного й емоційного здоров’я, але ви витриваліші, ніж вам здається: ваші почуття під час розриву — тимчасові.

3. Записи допомагають. Занотовуйте позитивні грані розлучення та негативні грані стосунків. Це допоможе вам рухатися вперед.

4. Ви здатні повернути своє самосприйняття, що часто зазнає руйнування через розрив, займаючись справами, які дадуть змогу «зна­йти себе», — тим, що вам подобалося раніше, але що ви занехаяли під час стосунків.

5. Ви можете зростати завдяки досвіду розриву, зосереджуючись на тому, чого навчилися та що надалі робитимете інакше. Замініть переконання «час загоює всі рани» на «сенс загоює всі рани».

Розділ 17. Перш ніж вступити у шлюб, зробіть ось що

— Будь ласка, заповни ці три бланки до середи, — сказала я.

І ні, я говорила не з клієнтом.

Я простягнула Скотту кілька аркушів паперу з навідними запитаннями про його життя, родину та наші стосунки. Він застогнав. Я його не звинувачувала.

Ласкаво прошу в життя мого хлопця. Ми зустрічалися чотири роки, тож він звик бути піддослідним кроликом, на якому я перевіряла свої способи роботи над стосунками, перш ніж порадити їх клієнтам.

Це завдання я розробила, щоб допомогти обговорити питання про шлюб, над яким ми вже якийсь час замислювалися. Ми пройшли важливі точки ухва­лення рішень щодо стосунків: «Ми зустрічаємося?», «Чи треба нам оселитися разом?», «Чи потрібно нам розлучитися?» Але зараз перед нами постала низка нових загрозливих запитань: «Чи прагнемо ми прожити все життя разом?», «Яким воно буде, таке життя?» Я його кохала, але також орієнтувалась у на­уці про стосунки достатньо добре, щоб розуміти, які труднощі на нас чекають. Так багато шлюбів швидко розпадається.

Здавалося, що це поки що найважливіше рішення у нашому житті. І виявилося, що ми все правильно робили, так ретельно обмірковуючи свій вибір. Шлюб має велике значення, більше, ніж ви можете собі уявити. У своїй книзі «Аргументи на користь шлюбу» журналістка Меґґі Ґаллахер і соціологиня Лінда Дж. Вейт переконують, що щастя та задоволеність від шлюбу надзвичайно впливають на загальне щастя, фізичне та психічне здоров’я, тривалість життя, статки й добробут дітей.

Я вирішила, що нам зі Скоттом не завадить пройти передшлюбний тренувальний табір, тож створила його з назвою «Час би вже: минуле, теперішнє та майбутнє». (Примітка: друге місце посіла назва «Час би вже: просто вдягни ту довбану обручку».) Його призначення — допомогти осмислити, де ви вже побували, де перебуваєте й куди прямуєте. На щастя, Скотт охоче долучився до реалізації мого задуму. Нам він допоміг, тож відтоді я ділюся ним зі своїми клієнтами та друзями. А зараз готова поділитися з вами.

Можливо, ви гадаєте: «Мені байдуже до шлюбу. Це безглуздя. Я не потребую, щоб уряд і церква вказували мені, як жити». Ну то й гаразд. Але я припускаю, що, читаючи цю книгу, ви сподіваєтеся знайти партнера для тривалих взаємин. У цьому розділі я вживаю слово «шлюб», але якщо ви не плануєте одружуватися, можете замінити його на «тривалі стосунки із зобов’язаннями» (а традицію вдягати обручку — на те, щоб вибити татуювання з портретом іншого на своєму обличчі), але прочитайте цей розділ.

  Ми кохаємо одне одного — хіба цього не достатньо?

Пам’ятайте, кохання — це наркотик. Письменник Джордж Бернард Шоу в п’єсі «Одруження» описав його так: «Коли двоє людей опиняються під впливом найжорстокішої, найбожевільнішої, найоманливішої та найшвидкоплиннішої із пристрастей, від них вимагають присягнути, що вони залишатимуться в цьому збудженому, ненормальному та виснажливому стані постійно, доки смерть не розлучить їх». Упродовж перших кількох років стосунків, коли мозок зазнає дії цього наркотику, майже неможливо раціонально оцінити власне партнерство.

Пари, що зустрічаються до одруження довше, з більшою вірогідністю будуть разом — частково тому, що хміль їхнього медового місяця вже трохи розвіявся, коли вони вдягають одне одному обручки. Очі їхні більше розплющені, коли вони кажуть: «Так». Пари, які чекають до одруження один-два роки, розлучаються на 20 відсотків рідше порівняно з тими, хто менше ніж за рік вступають у шлюб. А пари, які чекають до заручин принаймні три роки, мають на 39 відсотків менше шансів розлучитися за тих, хто заручився на першому році знайомства.

Ідеться не лише про те, щоби продовжити термін стосунків із цією людиною. Шлюб також може виграти від того, що ви стали трохи старші. Дослідники, як-от соціолог Філіп Коен, частково пояснюють зниження кількості розлучень із 1980-х років тим, що тепер пари одружуються пізніше. Тож чи не варто дотримуватися правила, яке встановила моя дивакувата тітка Ненсі для своїх дітей: «Жодних шлюбів до тридцяти років!»?

Навіть якщо ви кілька років зачекаєте, кохання однаково може затьмарювати ваші пріоритети. Коли я брала низку інтерв’ю в адвокатів із розлучень (було трохи ніяково зізнаватися в такому захопленні Скоттові), то чула твердження декого з них, що пари часто припускаються однієї й тієї самої серйозної помилки, замислюючись про шлюб: партнери так кохають одне одного,