Читати книгу - "Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей"

Україно, ти далекою була,

У неволі посивіла голова.

На Сибіру і в Мордовських таборах

Прославляли тебе в думах і піснях…

ПРИСПІВ.

Слава Україні та її синам,

Запорожцям та упівським воякам,

Гайдамакам і петлюрівським полкам,

Небесній сотні

Вічна Слава, Вічна Слава, Вічна Слава!

Дні і ночі проти вражої юрби

Ми боролись на Донбасі і Дніпрі,

Дні і ночі у Карпатах і степах

На катів московських наганяли страх.

ПРИСПІВ.

Рідна ненько, нас мільйони полягли!

Дай з долонь напитись чистої води!

Всю Європу боронили, як могли,

Проти нечисті азійської орди.

ПРИСПІВ.

* * *

Ввечері того ж дня я гарно змастив свою мисливську рушницю. Розібравши, запхав її до спортивної сумки, насипав туди ж зо два десятки патронів з крупною картеччю, поклав бінокль і пішки вирушив на Майдан, прихопивши із собою термос, бутерброди та грошики, виручені від продажу офісу. Йшов навмання, аж поки ноги самі не принесли мене до Національної консерваторії. Цю будівлю я гарно знав із самого дитинства. Сюди ми колись учащали з батьком, коли він викладав майстерність актора. Якщо піднятися мармуровими сходами на другий поверх і повернути ліворуч, то через оперну студію можна піднятися до дверей, що ведуть до невеличкої кімнати на горище, де знаходиться склад театральних костюмів. Замок там навісний і його легко збити звичайним молотком, бо петлі вже старі. Оскільки молотка я не захопив, то дорогою мусив підібрати шматок звичайної бруківки.

Не знаю, яка там сотня розташувалася, але я швидко вирахував головного. Він стояв у центральному холі й роздавав накази. За говіркою зрозумів – більшість присутніх із Західної України. Вони вже не приховували, що готові до збройного опору, майже кожен мав мисливську рушницю. Звідусіль чулося: «Похід на Межигір’я! Похід на Межигір’я!» Особливим запалом виділявся стрункий високий хлопець років так до тридцяти у мисливському однострої, якого всі звали Володя. Запам’яталися його слова: «Якщо вони завтра не відсторонять Януковича, ми зі зброєю прийдемо до нього в гості».

Народ довкруж був налаштований рішуче, і мені це дуже сподобалося. Проте я мав власний план, та й важко звикаю до незнайомих компаній… Отож підійшов до якогось сивовусого дядька і, простягнувши йому пакунок з грошима, сказав: «Передайте сотнику. Хай купить зброю для хлопців!»

І ось я вже у старій, пропахлій нафталіном костюмерній, яка закривається на засув ізсередини. Зручно влаштувався біля невеличкого вікна й повільно оглядаю позицію. Мамі написав, що на тиждень знову поїхав до Туреччини. Телефонувати більше нема кому, тому без вагань відключаю телефон. У мене попереду цілий тиждень, ніхто і ніщо не відволіче від моїх «націонал-фашистських» справ. Збираю рушницю, закладаю патрони, перевіряю запобіжник, беру бінокль і пильно стежу за тим, що відбувається на Майдані. Рушниця у мене німецька, гарна, дорога. Найвищої європейської якості. Англійські підсилені патрони луплять метрів на сто п’ятдесят прицільно.

В разі чого, я готовий відкривати вогонь на ураження.

Пісня на біс

Путін, от’єбісь

(див. – Ютуб за тегом: Орест Лютий «Путін, от’єбісь»)

Публіка в залі ще довго не відпускає Ореста зі сцени, вимагаючи пісню на біс. Не зважаючи на те, що артист і колектив уже виклалися на двісті відсотків, вони погоджуються заспівати ще одну абсолютно свіжу композицію.

– Вона, можна сказати, народилася в польових умовах і присвячується людині, на чиєму надгробку завжди буде написано «Путін хуйло». (Овації в залі.)

Зал скандує «Путін хуйло!»

* * *

Двадцять першого червня, десь о дев’ятій ранку мені зателефонував Дмитро Булатов, знаний громадський активіст, якого викрали під час Майдану російські спецпризначенці, катували, відрізали шматок вуха… Нинішній міністр молоді та спорту:

– Привіт, друже! Ми тут зараз під Слов’янськом на базі «Луна», і хлопці дуже хочуть вас бачити – чимало їх були на концертах ще на Майдані, у Будинку профспілок, в Українському домі. Треба піднімати бойовий дух, бо це порошенківське «перемир’я» вже всіх задовбало. Гіркін стріляє по повній, а нам навіть забороняють відкривати вогонь у відповідь. То, може, приїдеш?

Наступного ранку ми вже в аеропорту. З нами наш незмінний бандурист-гітарист Ярема Гай та мій рідний брат Денис, що виконує роботу тур-менеджера. Година перельоту в напівпорожньому бразильському «Ембрайєрі» – і Харків «у наших ніг». Маємо прийом на найвищому рівні. Зустрічає сам губернатор.

– Слава Богу, що нормально приземлилися, бо тут прийшла інформація: на територію області зайшли три розвідувально-диверсійні групи з ПЗРК. Вони ж учора гвинтокрил збили. Вже чули? Ми його сьогодні тільки під ранок і знайшли. Екіпаж загинув. Так що таке… Воюємо.

Сідаємо в машини. Виїхавши з міста, зупиняємося. Артистам видають бронежилети. Навіщо? Про всяк випадок. А випадки бувають різні. Дорогою слухаємо розповіді дяді Васі, колишнього СБУшника, який нас опікує.

– Оце три дні тому біля готелю «7 вітрів», де ви будете жити, якраз перед приїздом Порошенка зняли російського снайпера.

– Зняли – це як?

– Наші хлопці його виявили і знешкодили.

– Вбили?

– Ну так. Я ж кажу, знешкодили.

Артисти мовчки перезираються, а потім так само мовчки дивляться у вікно. На Майдані, навіть у найнебезпечніші миті, почувалися комфортніше. Там усе було своє, а тут – звикаєш до нових відчуттів.

Краєвид такий – нескінченні поля і лісосмуги, що тягнуться від самого Харкова до Ізюма, а звідти аж до Слов’янська. Теоретично кожна лісосмуга – підвищена зона небезпеки. Ближче до Ізюма машин на дорозі меншає. По майже порожній трасі їдемо сто-сто двадцять. Коли починається «зєльонка», водій намагається давати максимальний газ. З нами, крім дяді Васі, ще троє бійців. Карабіни, автомати – все в бойовому режимі.

– Чуєш, Женю, – каже дядя Вася до водія, – якщо почнуть стріляти, ти розвертайся правим боком на Сашка, як минулого разу, і відпрацьовуємо оборону. Хлопці, ви, коли що, відразу в кювет і лежати, голови не піднімати аж до нашої команди. Домовилися? Бо можна нарватися чи на снайпера, чи на чергу з автомата. В принципі нічого страшного, аби не гранатомет.

– Добре. А зупинитися ненадовго можна?

– До вітру сходити?

– Ага.

Після короткої зупинки продовжуємо путь.

– Отут зараз буде яма від керованого фугаса. Сєпари тиждень тому підірвали