Читати книгу - "Холодний Яр"

— Гляди, Андрію, не ув'яжися в бій. Кількадесять верхівців багато не зроблять, а стратити їх не маєш права. Обходь з крила та лякай «товаришів» із ручних кулеметів здалека.

Андрій насунув шапку на очі.

— Не бійсь, отамане. Без путя не ув'яжуся, а лякати буду — як тільки дасться.

Деркач, Отаманенко, Петренко і я, не злазячи з коней, радимося перед лавою 1-го куреня, як краще використати положення. Що бій ми виграєм — смішно булоб сумніватися. Сили ворога і нашої бригади були приблизно рівні. Та... ми ще мали «надвишку» — тисячі зо три селян довколишних сіл. Одушевлені нашою присутністю, дядьки, роз'ярені спаленням Стецівки та сьогоднішними стратами, без набоїв впруться у Чигирин понад Тясмином. Найважливіше — не дати ворогові утекти, знищити його дощенту. Головні сили червоних зосередилися на рівнині, що закінчувалася скалистими обривами «дорошенкової» гори. Смакуючи близьку перемогу, уява малює образ, як ворожі лави, відрізані від доріг у Чигирин, летять до нього з камінної стіни метрів із двісті заввишки...

До нас наблизився старий сухорлявий селянин, босий, з підкоченими вище колін штанями, з коротким саморобним списом в руці.

— Я із Стецівки, хочу з найстаршим отаманом говорити. Деркач нахилився на коні.

— Я найстарший, що скажете?

— Треба розпорядитися, щоб «товариші» через міст на Побережжя не утекли. Хай краще у воду лізуть — Тясмин усіх змістить.

— Нема мови, що краще, а як же по вашому із мостом розпорядитися?

— А ось давайте мені парудесять добрих хлопців із кулеметом, я їх на левадах перехоплю човнами на той бік; поки ви тут будете воювати, ми лозами Чигирин обійдем і заляжем за мостом. Як «товариші» утікатимуть, а ми їх — циба назад!

Деркач обернувся до Петренка.

— Дай тридцять охотників із старшиною та пошли до Левадного, щоб дав чотири ручні кулемети. Набоїв щоб набрали більше.

Охотників знайшлося забагато. Петренко вибрав кращих бойовиків і група із босим старим попереду побігла поза-лавами до Тясмина.

Тимчасом червоні з'єднали свої лави, упорядкували їх і рушили в наступ.

Деркач дав наказ залягати і, не стріляючи, очікувати наближення ворога. Відсилаємо коней за горбок і залишаємося коло лави 1-го куреня.

Наближившись кроків на триста, червоні зменшили крок, потім залягли і почали стріляти. Пострілявши пару хвилин і не дочекавшися відповіді, знову рушили вперед.

Деркач дав знак Петренкові й 1-й курінь, а за ним 3-й- відкрили вогонь сальвами по сотнях. Заговорили вісім наших станкових кулеметів. Декілька червоноармійців упало. Ворожа лава занервувалася і залігши відкрила шалену стрілянину. Командири намагалися підняти її до наступу, та це їм не вдалося. Піднявшись з криком, лава знову падала. Відчувалося, що спокійні витримані сальви, розмірний вогонь наших кулеметів, сильно збентежили червоних. Перша сотня пустила кільканадцять рушничних гранат. Слідом за ними полетіло чотири міни із двох мінометів, що їх Левадний вивіз у лаву 1-го куреня. Таких солідних «гостинців» від «бандитів» «товариші» видно не сподівалися. Червона лава зірвалася і пішла вростіч. Наші лави пішли в наступ. Та хвилин через п'ятнадцять наші курені опинилися «в запіллі». Босі стецівчани та семигіряне «гальопом» випередили нас і, розсіваючи свою густу лаву все дальше вліво, закрили від нас ворога. З диким криком, виблискуючи косами і рискалями, п'яна перемогою і жадобою ворожої крови, бігла селянська маса не звертаючи уваги на вогонь червоних, що відбігши, упорядкувалися і стали боронитися. На вбитих і ранених ніхто не звертав уваги — їх не бачили. Годі було навіть пробувати спинити повстанців, привести до ладу, промовити до розуму...

Під самим Чигирином червоні знову залягли і стали вперто відбиватися поставивши кулемети на вигідних місцях. Та питання бою було вже вирішене. Зправа, із-за гори доносився рев повстанців, що понад Тясмином зірвалися у місто. Приспішив кінець Чорнота, що не дивлячись на осторогу отамана, кинувся з кінною сотнею в шаблі на праве крило ворога, обійшовши його збоку. Червоні, покинувши кулемети, чередою побігли до Чигирина. За ними у безладі гналися повстанці...

Нам подали коней. Чвалом доганяємо групу селян, яка гнала, просто на обрив «дорошенкової гори» кільканадцять червоноармійців, що відбилися від лави. Один червоноармієць біг з кулеметом «Кольта» на плечах. Добігши до безодні, «товариші» хвилинку покрутилися і, впавши на землю, відкрили вогонь з рушниць і кулемета. Два повстанці упали з перерізаними кулеметом ногами. Ще один вибух крику і кільканадцять мертвих і живих тіл полетіли вниз, штовхнуті штилями й косами. Коло кулемета залишилася лише відрубана добре вигостреним рискалем голова кулеметчика-китайця. Тулуб полетів до Чигирина.

З протилежного боку Чигирина донеслася рушнична і кулеметна стрілянина. То наші хлопці «замикали» міст.

Прилучуємося до кінної сотні і стративши досить часу на об'їзд тори, вскакуємо до міста. Ворога там уже не було. На мості валялися пара убитих у возі коней та п'ять червоноармійців. Наші охотники вийшли із свого завдання без страт, не перепустивши через міст ні одного ворога. Частина червоних пустилася було утікати по суботівській дорозі, та зустрінута стрілами суботівчан, пішла вплав через Тясмин. Основна маса втікаючих щасливо попала на брід у самому місті і, перебрівши річку, утекла Побережжям на Черкаси. Переслідувати по пісках силами нашої кінноти не було сенсу.

Червоні покинули кілька підвід із набоями і майном, досить зброї і 80-90 вбитих. Та згодом виявилося, що втрати ворога були значно більші. Тясмин почав викидати десятками топельників червоноармійців, що потопилися, попавши в одіжі на глибокі місця.

Ми мали трьох убитих козаків. Семигіряни — чотирьох, із Стецівки, Чернечого і хуторів полягло кільканадцять селян. Важко ранених примістили в чигиринській лікарні.

Залишаємося у Чигирині ночувати. Замовили три труни, маючи замір забрати поляглих і поховати їх у Мотриному манастирі.

Та увечері прийшла до штабу делегація семигірянських повстанців, частина яких теж ночувала у Чигирині, забравши до нього своїх убитих. Старий селянин із забандажованою рукою уклонився Деркачеві.

— Пане отамане! Чули ми, що ваші вбиті — немісцеві хлопці. Однаково їм де спочити. Зробіть нам велику честь і ласку — поховайте їх разом із нашими у нашому селі. Та погостюйте хоч день у нас, — щоб народ духу набрав.

Отаман пробував було відмовити, та селяне так гаряче благали, що нарешті згодився перейтися з бригадою другого дня до Семигіря, щоб поховати там поляглих і погостити один день.

* * *

Семигіря — велике, колись козацьке, гористе село, оточене вінком