Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Холодний Яр 📚 - Українською

Читати книгу - "Холодний Яр"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Холодний Яр" автора Юрій Юрійович Городянин-Лісовський. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 131
Перейти на сторінку:
високих могил-курганів. На верху такої могили, що стояла при дорозі коло села, ховали ми пополудні товаришів. Семигірянські дівчата уквітчали домовини наших «бурлаків», клопоталися коло них, наче хотіли заступити собою відсутню рідню. Два убитих були полтавці, нерозлучні товариші, що одночасно впали під низкою куль із одного кулемета. Третій — гімназист-галичанин, що перейшов минулого року Збруч із батьками, а потім відбився десь, попав у Черкаси, а звідтіль прийшов до Холодного Яру. Мав 15-16 років, руде волосся, кирпатий ніс і надзвичайно веселий характер. Любив деклямувати повстанець Руданського. Чи через те, чи через колір волосся — прозвали його холодноярці Руданським, і так це до нього «пристало», що цілком замінило прізвище.

Жалкували за «Руданським» холодноярці, а вже найбільше перенявся його смертю краян-галичанин, військовий суддя галицької армії — сентиментальний чорнобородий велитень. Не згадував я досі про нього, бо і згадувати не було чого. Прийшов до нас у Мотрин манастир. Оповів, що був суддею військового суду. Загубившись від армії підчас переходу її від Денікіна до большевиків, з наплечником і кійком в руці пішов... оглядати Україну. Побував на Шевченковій могилі — хоче йти оглянути степ, пороги, Чорне море... Насилу переконали ми його, що така «туристика» може закінчитися у підвалі першої-стрічної Чека.

Залишився з нами. Ходив без зброї, в боях участи не брав, але був добрий промовець і виступав час-до-часу з промовами до селян. На цьому похороні говорив надгробне слово. Ставши на верху кургана, покликав на свідків правдивости своїх слів козацькі могили, що видніли навкруги, і виголосив запальну промову із закликом до боротьби з москалями. Потім тепло, із сльозами в голосі попращав поляглих. При кінці звернувся до домовини «Руданського»:

— Хочу попращати ще окремо тебе, мій юний земляче! Говорили ми позавчора з тобою довго-довго... неначе знали, що останній раз. Оповідав я тобі, як в твоїх літах, начитавшись про козаччину, збирався я теж утекти із дому, щоб побачити степ, Дніпро, Чигирин, козацькі могили... Оповідав ти мені, як і ти мріяв про те саме. Наші мрії друже, сповнилися. Я щасливий, що стою на цій святій землі, политій лицарською кров'ю прадідів. А ти... ти зостанешся в ній назавжди. Будеш лежати у вимріяному в дитячих мріях товаристві чубатих запорожців, як рівний з рівними, як лицар, що поляг в бою за гетьманську столицю, за волю України. Спи, друже, спокійно. Не сумуй, що далеко від рідної хати... Степовий вітер буде співати тобі пісню про здобуту волю, козачки будуть приносити тобі квіти, а недовго вже чекати — привезуть на твою могилу вінки юнаки й дівчата з Карпатських верхів, з ланів Поділля...

Своєю промовою «суддя» зворушив горбу селян, що зійшлася на похорон і взагалі він, як то кажуть, припав до серця семигірянам. Зійшовши з могили, переходив із обіймів у обійми, розчулений цілувався із старими й молодими. До самого вечера вже ходив по селі з гуртками селян і промовляв до них. Прийшов до штабу увечері змучений, захриплий, але задоволений і здається направду «щасливий».

У Семигір'ї збираємо відомости — що діється дальше в степу. В пригоді стали цвітнянські гончарі, що вертаючись із-за Олександрії, заїхали у село ночувати. Цвітняни були вже призвичаєні своїм отаманом Хмарою до того, що горшки, звичайно, продавай, але очі та вуха — тримай навстіж, щоб чорноліський ватажок знав що де робиться.

У степовій місцевости, від Дніпра до Єлісаветграду ширилися повстання. В околицях Олександрії повстанці перемогли в боях значні сили червоних і опанували цілу місцевість. Небезпека безпосереднього наступу большевиків на Холодний Яр з Півдня — змаліла.

Другого ранку вертаємося до Чигирина і, перейшовши Тясмин, йдемо Побережжям до Медведівки-Мельників. Піскуваті Кучугури понад Тясмином виглядають зблизька як клапоть Туркестанської пустині. Де-не-де пробивається сухітна трава, ростуть карликуваті корчики і деревця. Коло Трушівець звертаємо з тракту в село на короткий відпочинок. Ноги в'язнуть в сипучому піску. Село різко відрізняється виглядом від сіл потойбіч Тясмина, як би лежало в іншій частині світа. Нема садків, квітів... Лиш де-не-де клаптик городу, обгороджений густим високим плотом, щоб не заносило піском. Всюди горбки і смути піску, що поволі посувалися із сходу на захід. Як тільки долітав сюди порив вітру з рівнини від Дніпра, чубки їх починали куритися і пісок продовжував свій повільний віковий хід на захід. Кожна хата, кожна будівля, залежно від свойого віку була занесена піском до третини, до половини, або й під саму стріху. Пісок обминав будівлі, перелазив через плоти, вузькими фосами ліз через доріжки. Присипані деревця розпучливо витягали свої гилячки просто до гори, неначе намагаючись вискочити, вирятуватись з цупких обіймів сіро-жовтої смерти. А в долині буйно зеленіли Тясминові плавні й мочарі, що ковтали наднесений вітром пісок і не пускали його на другий беріг.

Холодноярські селяни, з давних-давен, називали мешканців пісчастих гір «куркулями». Було це, здається, неначе іронізування з їх бідности. Тогобічні селяни упізнавали «куркуля» по ході. Призвичаєний ціле життя витягати вгрузаючі у пісок ноги, він і на твердому волочив ногами. Біда була з трушівчанами та худоліївцями на поході по дорозі, вкритій сухим порохом: сотня їх здіймала більшу куряву, ніж ціла колона. Бігати «куркулі» не любили, але до бою хлопці були добрі, не полохливі. Дивлячись на їх оселі з порозвішуваними на плотах ятірями й сітями, із копичками тясминового сіна, які треба було ще й захищати від піску, мимоволі доводилося дивуватися: чому ці непосидючі «чумаки» осіли як раз отут, на цих пісках, коли ще кількадесять років назад, трішки дальше — лежали облогами плодючі степи, нерушені плугом хлібороба.

Відпочивши у Трушівцях, переходимо знову на правий берег Тясмина. У Медведівці зустріла нас несподівана новина: цієї ночі ускочив до Мельників на тачанках і конях большевицький загін. Постріляв із кулеметів по вікнах, підпалив декілька хат і зник раніше, ніж вспіла приготовитися до бою оборона. Утретє згоріла хата старого Чучупаки.

Ця смілива «візита» колишнього «злодійського батька» із Чигирина не на жарт роззлостила холодноярців. До цього часу Лопата виробляв що хотів у селах на приличну віддаль від Холодного Яру. Недобре, що наскок минувся йому безкарно, — може набрати охоти на повторення. Був це ворог зовсім відмінний від червоних москалів. Наближення тих — завжди буде спостережене. А «карателі» Лопати — це місцеві чигиринські хлопці, що самі партизанили проти німців, денікінців, а то й большевиків. Упіймавшись на крадежах та грабунках, вони втекли від самосуду селян на службу до червоних; боролися з повстанцями, одержавши в нагороду право «легальних» грабунків і насильств. Вони, так само

1 ... 63 64 65 ... 131
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Холодний Яр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Холодний Яр"