Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

— Навіть не заперечуй, я все бачила! — наче ненормальна верещала гоблінка, розмахуючи зморщеними рученятами прямо перед моїм носом. — Ти ось щойно випустила свого кота з квартири, щоб він у мене під дверима насер, а через п'ять хвилин назад впустиш! А я думаю, чого в мене під дверима стільки котячого лайна останнім часом!

— Повторюю востаннє, — напружено прошипіла я, розуміючи, що ось-ось зірвусь і почну кричати у відповідь. — По-перше, у вас під дверима це також і в мене під дверима, бо після того, як ви вліпили свою незаконну прибудову, двері у нас одна до одної прилягають упритул. По-друге, у мене немає кота! Взагалі немає, і ніколи не було! П'ять хвилин тому я випустила з квартири тварину, яка залізла до мене через відкрите вікно, залізши по дереву, що росте під ним. Цього самого кота я бачила вперше в житті, у мене не було приводу залишати його у себе жити, тому, зловивши, я випустила його в під'їзд і зачинила двері. Та я при всьому бажанні не могла, як ви заявляєте, регулярно випускати цього кота погадати на поверсі, щоб потім його запустити до наступної вилазки. Тож будьте ласкаві, вгамуйте нарешті і!..

— Ти мені казочок не розказуй, хамко! — заверещала бабця, ще активніше замахавши руками.

Тобто це тепер ще я хамка? Ну прекрасно!

— Просто дайте мені спокій, — втомлено видихнула я, розуміючи, що руки сверблять забити на «стареньких бити недобре» і прикласти цю довбану козу пикою об стіну. — Я не зацікавлена у нашому спілкуванні, тому знайдіть собі когось іншого, кому з вами буде цікаво. А про двері моєї квартири будьте ласкаві, забудьте, гаразд?

— Розбіглася, нахабниця! Ти мені рота не закривай! У мене, між іншим, син – лейтенант варти!

— От сина свого наступного разу і присилайте. І нехай увечері приходить, одразу з моїм чоловіком поспілкується! — не витримавши, закричала я.

Прикриватися чоловіком для мене, жінки дорослої, самодостатньої та самостійної, було справою останньою і досить жалюгідною. Але сил уже просто не було, тож доводилося трохи вгамувати гордість. Тим паче, що саме в цей момент Клавік, розбуджений цією істеричкою, почав голосно кричати. Тож плюнувши на все, я гаркнула гоблінці щось насамкінець, перш ніж зачинити двері перед її носом, і пішла заспокоювати дитину.

А хто б мене заспокоїв?

Цієї миті я знову зловила себе на думці про те, що мені дуже не вистачає Діни. На жаль подруга поки не поспішала повертатися від свекрухи, тому мені зараз не було з ким сісти на кухні і за чашкою чаю поперемивати кісточки нахабній сусідці, що зіпсувала настрій. І не було кому підтримати мене словами на кшталт: «Та вона взагалі дурепа ненормальна! Придумала ж привід, щоб на тебе наїхати — ніби ти регулярно кота випускаєш під її дверима какавельки відкладати!». Тож доводилося просто уявляти подругу, що сидить поруч, яка мені все це говорить своїм дзвінким голосом.

Нарешті Клавік, заспокоївшись, повернувся в ліжечко, де почав захоплено розмахувати брязкальцем. Я ж, зітхнувши з полегшенням, попрямувала ставити прання... Аж раптом відчула легку вібрацію, яка долинала від срібного кулона, що висів на шиї. Насупивши брови, я дістала прикрасу, прикриту тканиною блузи, і з подивом виявила, що вона не тільки вібрує, а й легенько світиться зеленим. Що могло означати лише одне: захисні чари, накладені на амулет Арком, активно працюють над відбиттям дрібного прокляття, яке на мене зараз хтось насилає.