Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

І в цей момент я, витріщивши очі, приклалася епічним фейспалмом, від якого заболів лоб. Тому що її високості Вероніки зараз поряд і близько не було. Зате була забита на всю голову сусідка-гоблінка, яка щойно знову на мене налетіла!

Так, тепер все стає на свої місця. На відміну від принцеси, стара очевидно не може дозволити собі висококласного проклинателя. А замість того, як я бачу, активно практикує на своїй кухні дрібну чорну магію, яку просто не може ні на кого не спрямовувати, інакше її розпирає. Виходить…

Ні, це просто за межами будь-яких залишків здорового глузду! Я б ще зрозуміла, напускай на мене всяку погань шалена принцеса, закохана в мого чоловіка, яка свято вірить, що тільки я і саме я — головна перешкода на шляху до її щастя. Але ось зрозуміти довбану бабусю, яка чисто від нудьги насилала смертельне прокляття на молоду матусю немовляти, мій мозок просто відмовлявся!

Отже, треба буде сьогодні ввечері поговорити з чоловіком, щоб зробив якийсь захисний амулет і для Клавіка — мало що тій притрушеній на думку спаде. Ну а в іншому розслабитися, взяти попкорн і почекати, поки до неї долетить відкат, що саме назбирався.

Намагаючись дихати глибше, я закатала рукави і почала легке вологе прибирання у квартирі. Яке доводилося переривати кілька разів, щоб підійти до обуреного синочка, поки він, нарешті, поївши, не заснув. Спальня та вітальня були позаду, і я прямувала з віником та шваброю на кухню, коли почула делікатний стукіт у двері.

Те, що стукали саме делікатно, обережно, вже означало, що з того боку стояла не Алевтина Георгіївна. Але другий варіант, що прийшов на думку, мені теж не дуже сподобався.

— Хто там? — насторожено спитала я, підійшовши до дверей. І здригнулася, почувши:

— Доброго дня, Маргарито! Це я, листоноша… Дем'ян.

Останнє, чого мені зараз хотілося, це відчиняти йому. Ось тільки якщо він справді якийсь не зовсім нормальний, і мої підозри — не просто параноя, то остання справа — давати небезпечному типу зрозуміти, що ти в чомусь його підозрюєш. Принаймні, поки що він не почав активно діяти.

Тому начепивши на писок доброзичливість рівня «Май літл поні», я відчинила двері і, з посмішкою потискаючи листоноші руку, промовила:

— Доброго дня, Дем'яне! Рада бачити.

— А я який радий, — підморгнув чоловік, затримавши мою руку у своїй трохи довше, ніж потрібно, щоб це не почало здаватися дивним.

— Нам що, знову якийсь лист? — поцікавилася я, намагаючись не дати заговорити мені зуби.

— Не зовсім, посилка, — повідомив він, пірнувши до своєї сумки. — До того ж особисто вам.

— Треба ж, — пробурмотіла я, дивлячись на вручену мені невелику коробку, про отримання якої розписалася.

— Що ж, гарного вам дня, а мені бігти час, роботи що хоч вбийся! — затараторив Дем'ян, який поспішав забратися, тільки-но я прийняла посилку. Цікаво, тут що, бомба, і він поспішає звалити, поки вона не вибухне?

Провівши листоношу поглядом, я нарешті подивилася на посилку, поспішаючи прочитати ім'я відправника ... і застигла, витріщивши очі. Тому що цим відправником виявився сам Дем'ян!