Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

Нервово гикнувши, я нарешті замкнула двері квартири, пройшла на кухню і ножицями розкрила коробку. У якій виявився маленький букетик жовтих квітів, коробочка цукерок у формі серця і рожева… ні, скоріше навіть ЙОЖЕВА листівка. З квіточками, сердечками і ще якоюсь цукровою нісенітницею, яку я не зуміла роздивитись, оскільки очі від кількості кислотно-рожевого просто витекли нафіг.

Відчуваючи недобре всіма фібрами душі, я насторожено дістала листівку та прочитала написаний на її звороті текст:

«Дорога Маргарито! Не знаю, чи ви помітили, але з найпершої нашої зустрічі моє серце було захоплене в полон і закуте в кайдани вашого чудового образу. З того часу лише про вас усі мої думки. Ваші очі, ваша усмішка, ваш голос. Що далі, то більше я розумів, що ви мені не байдужі... більше того, у мене почали закрадатися надії на те, що і я небайдужий вам. Тому мені вдвічі болючіше від того, що така прекрасна жінка, замість того, щоб цвісти, живе у вимушеному шлюбі з нелюбом, який не має до неї почуттів. Ви варті більшого, варті кохати і бути коханою. Тому я хотів би бути поряд з вами і стати тим, хто обійме, приголубить, зігріє. Не відмовляйте собі в тому, чого ви насправді бажаєте!».

Відчуваючи, як моє праве око сіпається в раптовому нападі нервового тику, я деякий час розглядала листівку, намагаючись просто в'їхати в написане. Ну а після того, як в'їхала, відразу запалила конфорку на плиті і підпалила від неї листівку, даючи вогнику як слід її захопити. Цим заняттям я, до речі, дуже захопилася і трохи обпекла пальці. Тож випустивши рожеву записочку, дала їй догоріти вже на плиті, наплювавши на техніку безпеки. На жаль, раковина зараз була повна немитого посуду, тож спалювати записку в ній не вийшло б. Арк же міг повернутися з роботи будь-якої миті, і до того мені зі зрозумілої причини хотілося позбавитися всіх слідів посилки, як маніяку-вбивці — незапланованого трупа у власній квартирі, де він жив із сім'єю з восьми людей, що вирушили вранці до зоопарку.

Швиденько змивши попіл від листівки в каналізацію, я задалася питанням: куди подіти цей жовтий міні-віник? Спалити його так само просто, як листівку, не вийде. У смітнику не залишиш — чоловік одразу помітить.

На допомогу швидко прийшло відчинене вікно, що потрапило до поля зору. Не замислюючись, я жбурнула в нього букетик. При цьому сама, кинувши його, одразу впала на підлогу, як спецназівець, що кинув гранату — щоб як хтось зверне увагу на квіточки, які падають з неба, не помітив, у якому вікні стоїть підозрілий силует.

Так, тепер коробка, в якій була посилка — не така вже маленька, сховати не вийде.

Хоча ховати й не треба! Достатньо позбутися приклеєних до неї папірців, на яких написані адреса одержувача та відправник. Швиденько відколупавши, я спалила їх над тією ж плитою. А позбавившись попелу — віднесла саму коробку на балкон. Зрештою, мало звідки ще одна коробка? А в хазяйстві знадобиться — тих самих ляльок упакувати, щоб віднести на реалізацію в черговий магазин.

А тепер останнє: маленька коробочка у формі чортового серця.

Відкривши її, я тихо заматюкалася: цукерки. Шоколадні трюфелі.

І куди подіти трикляті цукерки?

Наступний погляд упав на зворотний бік кришки коробочки, і я заматюкалася ще активніше. Бо там було написано: Маргаріті від Дем'яна. Нехай наше кохання завжди буде солодким!».