Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

І як мені, скажіть на милість, цього здихатись? «Позбутися» цукерок, з'ївши їх, не варіант — невідомо що той ненормальний міг у них підмішати. А після історій Арка про його тяготи з принцесою Веронікою я й зовсім прокачала собі параною. Ще й цей напис на кришці... Через нього у вікно теж не викинеш. Сусіди знайдуть, подивляться, під чиїми вікнами валялося, і швидко зметикують, хто ж ці Маргарита з Дем'яном.

В унітаз цукерки теж не змити — ще потім, забивши стояк, спливуть назад. У вогні вони не згорять. А в смітнику є ймовірність, що Арк їх помітить. Куди ж…

Спроби знайти вихід перервав Клавік, який вирішив раптово прокинутися. Рванувши до синочка, я вчасно себе обсмикнула. Що з ними робити — потім вирішу, а поки треба просто приховати на випадок, якщо Арк повернеться раніше, ніж я заспокою дитину і щось придумаю.

Похапцем засунувши коробочку в одну з кухонних шафок, де сховала її за крупами, я поспішила до Клавіка, що голосніше плакав.

Попри мої надії, заспокоюватися він не поспішав. Натомість тягнув до рота погризти все, що траплялося під руку, серед того й мої пальці. Отже, схоже, у нього почали свербіти ясна — саме пора. Хоч зуби, швидше за все, почнуть прорізатися ще нескоро, але веселощі вже набирають обертів.

Про те, що робити з горезвісною коробкою, я не припиняла думати ні на хвилину, навіть сидячи в кріслі, поки Клавік спокійно наїдався.

Може спробувати розтопити їх на водяній бані, розбавити гарячою водою і вже в такому вигляді змити в каналізацію? А коробку після того… верхній шар, з написом, з кришки віддерти та спалити, і вже саму коробочку у вікно викинути? Можна спробувати.

Тільки спробу довелося відкласти — виспавшись, Клавік хотів уваги. Причому повної. Тому все, що мені залишалося, це виконувати вимоги терористів, крутячи перед носом малюка брязкальце, за яким він з непідробним захопленням стежив поглядом, при цьому лепетав, широко посміхався і навіть посміювався.

Ну а потім ймовірність повернення Арка будь-якої миті ставала все більшою й більшою. Що робило всі дії з позбавлення від коробки цукерок трохи нерозумними через зростаючу ймовірність почути питання: «Люба моя, а чим це ти тут на хрін займаєшся?». Отже, всі наступні маніпуляції краще трохи відкласти — як мінімум до того часу, як чоловік засне. А краще – до завтра. У крупах він не лазить, і навряд чи сьогодні ввечері знайде прихований «компромат».

Звичайно, можна було б просто взяти і прямо розповісти йому, що до чого… тільки тоді виникала занадто висока ймовірність культурної розмови чоловіка з листоношою, яка мала всі шанси перерости в мордобій. І в процесі кулачної дискусії надмірно бойовий Дем'ян міг не лише травмувати чоловіка, який мені в житті та в ліжку подобався цілим! Але ще й розповісти йому багато чого зайвого. Серед того і про те, як того вечора врятував мене від ґвалтівника. Арк у свою чергу тоді зрозуміє, що я недарма в тих краях бігала і, напевно, в курсі його колишніх справ з Еммою.

Тож краще зараз просто позбутися цукерок, а за першої ж нагоди постараюсь делікатно поговорити з Дем'яном і натякнути йому, щоб йшов лісом зі своїми любовями. Якщо тільки не виявиться, що він справді якийсь соціопат, який приріже мене, щойно зрозуміє, що я не готова ось прямо негайно стрибнути до нього на шию.

Нарешті Клавік заснув. Поклавши сина в ліжечко, я тихенько покинула спальню і вже зібралася, відклавши фінал прибирання на завтра, піти зайнятися вечерею... коли двері відчинилися і увійшов Арк.

— Привіт... — На автоматі сказала я. І одразу, глянувши на чоловіка, зрозуміла: його щось турбує. Сильно. — Що сталося?.. — спробувала спитати я, тільки домовити мені не дали! Різко подавшись уперед, чоловік притиснув мене до стіни, затуляючи рота глибоким поцілунком! Божевільним, і водночас сповненим якогось незрозумілого розпачу.

Його трусило. Дрібно, ледь уловимо. І все ж, просто неможливо не відчути таке тремтіння у чоловіка, з яким ти спиш в одному ліжку. Надто коли він, дико цілуючи тебе, буквально розриває на тобі одяг!

— Нічого не кажи, — видихнув він, підхоплюючи мене і за два кроки доносячи до дивана, на який упав разом зі мною, притискаючи мою спину до оббивки. — Просто побудь зі мною, якщо не проти, — додав некромант. І все, що я могла зробити цієї хвилини — відповісти на його поцілунок, зі стогоном вигинаючись назустріч.